РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ АСПЕКТИ
ОЛЬФАКТИВНОЇ НОМІНАЦІЇ В ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ
2.1. Номінація “простих” і “складних” запахів у художніх текстах
Розчленований характер ольфактивної номінації у французькій мові, зумовлений
особливостями знакової організації запахів конкретних предметів, потребує його
дослідження на рівні висловлювання. Ольфактивні іменники, які було розглянуто в
попередньому розділі, виконують у висловлюванні свою класифікуючу функцію щодо
пахучих об`єктів.
Маючи у своєму значенні вказівку лише на опредмечену ольфактивну властивість
деяких денотатів, ольфактивні іменники забезпечують потенційну валентність на
них, яка заповнюється цими денотатами на синтагматичному рівні. Таким чином,
мінімальним рівнем синтагматичної реалізації денотативного компонента
ольфактивних іменників є словосполучення, яке складається з двох повнозначних
слів ? ольфактивного іменника та імені денотата.
У складі речення і за допомогою речення ольфактивні словосполучення входять до
системи комунікативних засобів мови. Вилучені з речення й розглянуті як
будівельний матеріал для нього, вони відносяться до номінативних засобів
позначення запахів [35; 83; 143].
З огляду на склад ольфактивних словосполучень, де семантичним стрижнем є
ольфактивний іменник, а функцію підпорядкованого компонента виконують назви
денотатів, ми розглядаємо ці словосполучення як номінації запахів конкретних
предметів. Ольфактивні іменники служать засобом перенесення вже існуючих
номінацій предметів у сферу їх нового застосування ? номінацію запахів. У
використанні вторинних засобів, якими стали назви денотатів, для номінації
запахів виявляється економність мови, яка намагається “уникати кількісного
збільшення одиниць плану вираження” [168, с. 132]. Сполучення вже готових
одиниць із так званими ольфактивними класифікаторами, включення їх у вже
існуючі синтаксичні конструкції призводить до переосмислення і тих, і інших з
точки зору нової концептуальної сфери, яку вони вербалізують, сфери запахів.
Природним середовищем для формування ольфактивних найменувань служить
мовленнєве висловлювання, референтом якого є сама позамовна дійсність.
Номінація запахів за допомогою синтаксичних одиниць, якими, наприклад, є
словосполучення з ольфактивними класифікаторами та назвами предметів, повинна
пояснюватись концептуальними властивостями самих запахів: неможливістю їх
номінації без зазначення предметів, яким вони належать. Повторення одних і тих
же синтаксичних моделей при номінації запахів забезпечує їм певну стабільність
з точки зору їх використання і породження нових номінацій, значення яких буде
зрозумілим усім носіям французької мови.
Виділення й опис синтагматичних моделей, за допомогою яких відбувається
номінація запахів, з`ясування концептуальних уявлень, що знаходять своє
втілення у реалізації вербального матеріалу, а також окреслення загальних
принципів категоризації запахів ? основні завдання, які будуть вирішуватись в
цьому розділі.
Як уже зазначалося, найменування запахів конкретних предметів відбувається у
французькій мові на рівні іменних словосполучень, головний член яких виражений
ольфактивним іменником, а підпорядкований ? назвою денотата. Відношення
підпорядкування в таких словосполученнях виражається за допомогою прийменника
de.
Проблема значення зазначеного типу словосполучення вже привертала увагу
дослідників [101, с. 40]. На думку деяких з них, прийменник de в
словосполученні “N1+de+N2” лише показує на наявність якихось відношень між
компонентами словосполучення, але не з`ясовує їх; семантика словосполучень типу
“N1+de+N2” встановлюється через лексичне значення іменних компонентів [42, с.
18]. Інші вважають, що на визначення відношень між двома субстанціями впливає
присутність або відсутність артикля після прийменника de, що породжує два
структурні типи словосполучень з відповідним типом відношень: словосполучення
“N1+de+N2” задає характеристику субстанції (une table de bois, un homme de
petite taille), а словосполучення “N1+du+N2” вказує на такі відношення між
субстанціями як приналежність, частина/ціле, походження, суб`єкт-об`єктні
відношення тощо) [201, с. 926; 243, с. 466; 207, с. 206; 230, с. 372; 2, с. 7].
В.Г. Гак називає їх симетричними [46, с. 101]. Вони можуть стати асиметричними,
коли другий, як правило узагальнений, компонент словосполучення “N1+du+N2”
частково втрачає свою предметність (l`homme de la rue; l`autoritй du pиre) або
коли у словосполученні типу “N1+de+N2” відсутність артикля має закономірний
характер (l`achat de pain; l`histoire de Paris). Асиметричні відношення між
компонентами іменних словосполучень різної тематичної спрямованості часто
сприяють розвитку у них метафоричних значень [99; 100].
Ми погоджуємося з думкою М.Н. Марцелєвої [101, с. 40] про те, що опис значення
словосполучень з прийменником de повинен проводитись обов`язково з урахуванням
об`єктивних (семантика обох іменників, контекстуальні умови, значення
прийменника de) та суб`єктивних (вплив мовця, комунікативні умови) факторів.
Отже, за способом приєднання підпорядкованого члена за допомогою прийменника de
ольфактивні словосполучення поділяються на два структурні типи.
У прикладах першої групи ольфактивні словосполучення мають таку структурну
організацію ? “ольфактивний іменник + de + артикль + назва денотата”: (1) Et
l'odeur de la terre arrivait assouplie de rosйe (P. Gamarra. Les amours du
potier: 324); (2) Mais retrouvant le goыt de l`herbe, le parfum de la terre,
m`enfouissant dans les deux, chantant la “Traviata” а tue-tкte (c`est le terme)
au volant de ma voiture, descendant jusqu`а Deauville (F. Sagan. De
- Київ+380960830922