РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЛЕКСИКО-СИНТАКСИЧНОГО СПОСОБУ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ
ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ОЗНАКИ
Функціональний підхід дозволяє з’ясувати позицію предмета в системі, його
внутрішній склад і склад всієї системи, в яку він входить. Однак функціональний
підхід у відриві від системно-структурного, не може дати адекватного уявлення
про систему і склад об’єкта [47, 8]. У зв’язку з цим, перед тим як перейти до
безпосереднього аналізу прислівників-інтенсифікаторів і їхніх функціональних
еквівалентів, варто звернутися до функціонально-системної характеристики
французьких прислівників і з’ясувати місце прислівників-інтенсифікаторів у
системі даної частини мови.
2.1. Системно-функціональна характеристика прислівників
Категоріальна специфіка прислівника, на думку багатьох лінгвістів, наприклад,
К.С. Аксакова [2, 402], О.О. Потебні [118, 124-127], О.О. Шахматова [160, 129],
О.М. Пєшковського [115, 99], Л.В. Щерби [166, 102], В.В. Виноградова [36, 283],
Л.А. Булаховського [32, 241], М.А. Жовтобрюха [65, 180], М. Гревісса [197,
1381] та інших, полягає в тому, що він є сутністю переважно синтаксичною. В
сучасній лінгвістиці широко поширене визначення прислівника як “ознаки ознаки”,
введене в роботах О.О. Потебні [118, 124-127]. Як уточнення до цього визначення
наведемо таке твердження: “Прислівник виражає не ознаку ознаки, а
опосередковану ознаку, що виявляється в зв’язку з іншою ознакою, але
сприймається як її складова частина. Оскільки властивості матерії виявляються
головним чином у процесі її руху, то не дивно, що в реченні прислівник
синтаксично пов’язується в першу чергу з дієсловом” [34, 71].
На наш погляд, адекватне уявлення про сутність прислівника, його
функціонально-системну характеристику, дає теорія психосистематики, розроблена
Г. Гійомом [55; 200; 205; 206] і яка розвивається його послідовниками, зокрема
Ж.Муаньє, Б. Потьє.
У психосистематиці Г. Гійома виокремлюються предикативні частини мови
(самостійні або повнозначні) і апредикативні (службові). Частини мови
підкоряються єдиному організуючому принципу, який установлює зв’язок і
співвідношення між ними як елементами системи мови і дозволяє їх протиставляти.
Таким організуючим принципом є семантичний механізм інциденції:
співвіднесеність значення (apport de signification) і позначення (support de
signification), тобто лексичного поняття, яке виражається словом, із
граматичною опорою, яка називається також логічною особою.
Іменник має внутрішню інциденцію, тобто співвіднесеність значення з позначенням
усередині слова. За Г. Гійомом, відлік частин мови в системі мови відбувається
саме від іменника – основного засобу номінації, з огляду на пріоритет
номінативної функції мови: іменник позначає незалежний предмет мислення,
дієслово і прикметник позначають ознаки цього предмета, а прислівник – ознаки
ознак. Дієслово, прикметник і прислівник семантично також мають внутрішню
інциденцію, тобто мають свій власний сигніфікат і денотат. Але вони потребують
граматичної опори, або граматичної особи, із якою буде співвіднесене їхнє
значення. Опорою для лексичного значення дієслова і прикметника є іменник. Це
зовнішня інциденція першого ступеня. Як наслідок, прислівник (який також має
внутрішню інциденцію), відносячись до дієслова або прикметника, перебуває в
інциденції другого ступеня щодо іменника, оскільки інциденція прислівника
відбувається не безпосередньо, а опосередковано, через дієслово або прикметник.
[206, 202]. Інакше кажучи, з огляду на співвідношення позначуваного і
позначувального в межах слова, інциденція може бути внутрішньою або зовнішньою
залежно від того, де у думці визначена певна опора сигніфікату, – усередині
слова або за його межами [128, 34].
Особливе місце прислівника в системі мови пояснюється, на думку Ж. Муаньє,
відсутністю у цієї частини мови формальних ознак. Зовнішня інциденція
прислівника гомогенна і не може мати формального вираження. Фактично зовнішня
залежність дієслова і прикметника уже виражена формально через узгодження з
іменником [212, 176].
У контексті значення прислівника виражаються завдяки деяким
структурно-семантичним особливостям прислівника, а також залежно від
лексико-семантичної природи дієслова. Так, функціонально-синтаксичні
особливості прислівника на -ment залежать від лексичного значення прислівника,
наявності або відсутності в ньому семи антропонімічності. Спираючись на
дослідження семантичних відношень прислівника на -ment із дієсловом-предикатом,
проведене Г. Нільсоном-Ейлє [218], Ж. Муаньє запропонував класифікацію і
систематизацію цих відношень [212]. Оскільки дієслово має внутрішню і зовнішню
інциденцію, прислівник може бути інцидентним або одній або іншій інциденції
дієслова. Так, інциденція прислівника може бути ранньою, якщо твірною основою
прислівника є прикметник, здатний характеризувати ім’я-антропонім. Такі
прислівники, як attentivement, gaiement тощо характеризують не лише дію,
виражену дієсловом, але й особу, що виконує цю дію. У реченні Pierre йcoute
attentivement відзначається подвійний семантико-синтаксичний зв’язок для
прислівника attentivement, що синтаксично відноситься до дієслова-предиката,
але характеризує не тільки дієслівну дію, але і її суб’єкт, на який указує
дієслівна особа в йcoute. Ця дієслівна особа є в цьому випадку опосередкованою
опорою для прислівника. Прислівник attentivement інцидентний зовнішній
інциденції дієслова. За умови більш ранньої інциденції прислівник поступається
місцем прикметнику, що характеризує лише суб’єкт: Pierre йcoute, attentif [212,
176].
Інциденц
- Київ+380960830922