РОЗДІЛ 2.
СТРУКТУРА І СЕМАНТИКА СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНИМ ЧАСУ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ
2.1. Інваріантна та варіанти моделей складних речень з підрядним часу
Структура СР з підрядним часу має визначальний вплив на інші його аспекти.
Обливості мовної структури виявляються у процесі їх мовленнєвої реалізації та
функціонування [50, с. 137].
Як було зазначено у пункті 1.2., речення – це складний мовний знак, що називає
подію. СР з підрядним часу – це номінація мінімум двох подій. На відміну від
мовлення, в системі мови існують типові конструкції, які в стані звільнення від
лексичного наповнення мають постійні ознаки. Ці конструкції називають будь-яку
узагальнену часову ситуацію. Інваріантна модель СПР з підрядним часу і її
варіанти в мовленнєвій реалізації призначені для номінації часових відношень
одно-/різночасовості між головною та підрядними частинами речення. Моделі в
мовній системі є узагальнено однозначними, проте конкретні висловлення можуть
бути реалізаторами одно-/багатозначності цієї конструкції-моделі в мовленні.
Зауважимо, що у випадку, коли СПР зі значенням часу у французькій мові були
предметом спеціального дослідження, вони розглядались лише у функціональному
плані, поза контекстом дихотомії мова/мовлення [93; 124; 134; 135].
Саме врахування співвідношення мови та мовлення служить підставою для створення
теорії дослідження лінгвістичних одиниць [121, с. 138-144; 148, с. 133].
О.В.Бондарко зазначав, що “одна й та сама мовна одиниця в системі мови і в
мовленні підпорядковується різним закономірностям. Якщо в мовній системі
панують опозитивні та ієрархічні відношення одиниць і рівнів, то в мовленні
діють закономірності, які можуть виявлятися у відносній функціональній
рівновазі одиниць різних рівнів” [32, с. 55]. Це теоретичне положення в роботі
приймається за вихідне, з точки зору якого СР з підрядним часу розглядається в
статиці системи французької мови та в динаміці мовлення.
Вирізняючи два рівні опису речення, – рівень системи мови та рівень мовлення,
як реалізації мовної системи, В.Матезіус вказує, що “…речення як абстрактна
модель є синтаксичною формою й повинно бути віднесене до мови”, а в мовленні
“воно реалізується як конкретне висловлення” [105, с. 227]. Учні та
послідовники В.Матезіуса у Чехословаччині замість дихотомії “речення –
висловлення” уводять трихотомію: “синтаксичну форму речення як абстрактну
одиницю синтаксичної системи – висловлення – індивідуальний, одиничний
мовленнєвий акт” [59, с. 4]. У такому разі конкретне висловлення розуміється як
реалізація деякої синтаксичної формули, що належить віртуальній системі мови.
В.Г.Гак наголошує, що “включення слів до мовлення в акті комунікації не є лише
їх поєднанням у межах речення за правилами синтаксису. Це означає їх включення
до знакової ситуації, яка охоплює відношення знака до предмета (номінативний
або денотативний аспект) та відношення людини до предмета, ступінь її
інформованості (модальний та логіко-комунікативний аспекти). Актуалізоване
речення, яке розглядається не тільки як певна синтаксична модель, але у всіх
визначених аспектах, є мовленнєвим висловленням” [51, с. 14]. Згідно з цим
положенням ми розглядаємо СР з підрядним часу як номінацію часових відношень
між подіями певної ситуації мовлення, що містить модальне ставлення мовця до
фактів референтної дійсності, логічні та інформативні характеристики учасників
комунікації.
Абстрактним зразком, за яким будується конкретне СР з підрядним часу у
французькій мові, є структурна схема, яка в роботі вважається знаком системи
мови. Вирізняються два види структурної схеми СР з підрядним часу: формальний і
номінативний мінімуми речення [20, с. 99-116].
У формальному аспекті елементарною структурною схемою речення прийнято вважати
непоширену структуру, якій притаманна граматична достатність [21, с. 55-59].
Усі поширювачі інформативного мінімуму речення виводяться за межі схеми як
мінімальної структури [56, с. 88]. Є.В.Гулига під терміном
“структурно-семантичний тип складного речення” розуміє модель, яка складається
з постійних ознак (предикативний мінімум, сполучні слова) головного та
підрядного речень [57, с. 118].
У номінативному аспекті елементарною схемою речення є структура, яка наділена
не лише граматичною, але й інформативною достатністю. Тому Т.П.Ломтєв вважає
всі інформативно-облігаторні поширювачі обов’язковими компонентами структурної
схеми [99, с. 93]. За термінологією В.А.Белошапкової така поширена структурна
схема ґрунтується на мінімальній структурній схемі [22, с. 64]. Поширеній
структурній схемі притаманна семантична автономність, вона здатна виконувати
номінативну функцію речення, тому її ще називають номінативним мінімумом
речення.
Останнім часом широкого розповсюдження набула точка зору І.П.Распопова, який
зазначає, що “з двох різних розумінь структурної схеми речення (мінімальної та
поширеної) перевага повинна надаватись другому розумінню (тобто поширеній
структурній схемі), яке враховує одночасно як граматичну, так і інформативну
достатність структурних конструкцій” [128, с. 85]. В роботі розподіляється ця
точка зору і СР з підрядним часу як знак системи французької мови вивчається
саме у вигляді поширеної структурної схеми. Тільки поширена схема містить
інформацію про конкретні темпоральні параметри між діями/станами референтної
дійсності, логічну й інформативну достатність речення та модальне ставлення
мовця до повідомлення.
У дослідженні формальний мінімум речення, або структурна схема СПР з підрядним
часу, розглядається як інваріант, одиниця системи мови, відносно якого
виводяться варіанти. Ми приймаємо точку зору Д.Н.Шмельова,
- Київ+380960830922