РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИКА ПРЕДИКАТІВ ЗВИНУВАЧЕННЯ ТА ВИПРАВДАННЯ
Дослідження семантики предикатів як одиниць, що конституюють висловлення,
займає чинне місце у сучасній лінгвістиці. Інтерес до предикатів звинувачення
та виправдання особливо виріс у зв'язку з розробкою семантичних класифікацій
предикатів (див. роботи Ю.Д. Апресяна [4; 6; 7], Т.В. Булигіної та О.Д.
Шмельова [32], О.В. Падучевої [99], В.І. Карасика [60] та ін.).
З огляду на важливість дієслів у французькій мові взагалі й у розумінні
висловлень та вербальних інтеракцій зокрема, у цьому розділі ми здійснили
аналіз дієслів, значення яких пов'язане з прототиповою комунікативною ситуацією
"звинувачення-виправдання".
В описі семантики дієслова протиставляють дві тенденції [72, с. 85]. Одна з них
пов'язана з класичним мовознавством, що визначало дієслово як позначення дій,
станів і процесів. Дієслова дій в цій традиції вважалися такими, що
найяскравіше відображають риси дієслівності та прототипові особливості цього
класу слів [305]. З часів Л.Теньєра в лінгвістиці з'явилася й інша тенденція –
більш широкої інтерпретації дієслова як ядра маленької драми, в якій є свої
дійові особи та обставини дії. Тенденція залучати до опису дієслова широке коло
явищ спостерігається в різних версіях – вкажемо, наприклад, на встановлення
зв'язків дієслова із ситуацією, що описується у В.Г. Гака [44] та в теорії
діатез [82; 80; 100], дієслова з певними сценами, сценаріями у представників
відмінкової та фреймової теорій, дієслова з різними видами людської діяльності
у О.С. Кубрякової тощо. При такому аналізі дієслів, дієслово виступає у вигляді
матриці майбутнього висловлення [79, с. 5–6] і цілої вер-бальної інтеракції.
Характеризуючи загальні теоретичні настанови дослідження у даному розділі,
можна сказати, що основними ідейними джерелами для нього послугували:
Московська семантична школа; методи "концептуального аналізу", що
застосовуються в межах напрямку, який позначив себе як "Логічний аналіз мови";
роботи А. Веж-бицької та Ч. Філлмора. Що стосується когнітивної лінгвістики,
пов'язаної з іменами Дж. Лакоффа, Р. Лангакера, Л. Талмі та ін., то близькість
деяких її ідей та методів до тих, які реалізовані в даному дослідженні, можна
визначити, користуючись опозицією, актуальною для семантичної типології, скоріш
не як "запозичення", а як "паралельний розвиток". Окрім, наприклад, звернення
безпосередньо до будови свідомості, усі інші принципи когнітивної лінгвістики в
реальності широко застосовуються у різних напрямках радянської, вітчизняної та
російської семантики. Йдеться про такі постулати, як: вплив на мову
соціального, культурного та інших "зовнішніх" факторів, залежність мовної
структури від концептуалізації світу і навпаки, лінгвоспецифічність
концептуальних структур, відображених у значенні слів кожної мови, розмитість
меж між мовним та енциклопедичним знанням, взаємопроникнення різних рівнів мови
– синтаксису, морфології і лексики (пор. [149]). Близькою для когнітивної
лінгвістики є ідея побудови певної концептуальної схеми, яка об'єднує не тільки
різні значення багатозначного слова, а й різні слова (див. вище розд. 1). У
зв'язку з цим доречно згадати, наприклад, розглядання конверсивів поряд з
іншими типами діатетичних зсувів, які мають місце в межах одного слова, у
роботах О.В. Падучевої, що походить від проблематики прототипової ситуації і
різноманітних засобів її лексикалізації, яка має вже давню традицію [200; 202;
203; 4]. Спільною з когнітивною лінгвістикою є ідея (що розробляється, зокрема,
в нашому до-слідженні) різноманітного "фокусування уваги", "висування на перший
план" того чи іншого учасника прототипової ситуації і / чи семантичного
компоненту як породжуючого принципу полісемії (пор. термін "профілювання" в
когнітивній лінгвістиці, наприклад у [296; 400; 294; 251, с. 189; 186, с.
208]). Ідею, що багатозначність породжується актуалізацією, в різних умовах,
різних аспектів (семантичних компонентів) значення слова, розвинуто в роботах
О.В. Падучевої (див. [99; 100, с. 95]). Схожі ідеї висловлювалися й іншими
вченими – див., наприклад [44, c. 30, 238]. Насамкінець, ідея певних
схематизованих образів як "цеглинок", з яких будуються мовні значення, по суті,
дуже близька до ідеї семантичних примітивів.
Тлумачення предикатних висловів, що описують звинувачення / виправдання,
виконано в роботі за принципами, запропонованими Ч. Філлмором [200-201] і
розвинутими Ю.Д. Апресяном [4-5; НОСС], Г.І. Кустовою та О.В. Падучевою [73].
Тлумачення розуміємо як "набір чи послідовність семантичних компонентів із
предикативною структурою" [100, с. 34-40], як у працях [308; 216], більшість із
яких характеризує ту чи іншу типову ситуацію дійсності. Кожний компонент
тлумачення має, щонайменше, один предикат; аргументом цього предиката може бути
інший семантичний компонент – наприклад, ‘X вважає, що P добре’ – із "вважати"
та "добре" тощо. Семантичні компоненти можуть бути пов'язаними між собою
імплікативними відношеннями різних типів, тобто наявність у тлумаченні одного
компонента може передбачати чи виключати наявність іншого. Одні семантичні
компоненти побудовані як ознаки, тобто можуть розглядатися як значення певного
параметра (наприклад компоненти ‘X вважає, що P добре’ і ‘X вважає, що P
погано’ є різними значеннями ознаки "оцінка"), інші не входять до жодного класу
одиниць, що взаємовиключаються. Компоненти тлумачення можуть мати різний
статус. А саме, у тлумаченні розрізняється презумптивна (чи пресупозиційна) й
асертивна частини (аналогічна структура тлумачення прийнята, наприклад, у
роботах [4; 6; 7; 200]). До презумптивної частини тлумаченн
- Київ+380960830922