РОЗДІЛ 2
ДИНАМІКА РОЗВИТКУ АБСТРАКТНОЇ ЛЕКСИКИ ТА ЇЇ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ НОРМ
2.1. Історична та соціолінгвістична характеристики
французької мови періоду становлення її норм
Загальнонародна французька мова періоду до XIII століття характеризується варіантними діалектами, проте, не дивлячись на їх різноманітність, структурні відмінності між ними не були дуже глибокими, оскільки всі вони мали одну загальну основу - народну латину Галії. З подальшим розвитком загальнонародної мови продовжує поступово втілюватися в життя тенденція до утворення єдиних мовних норм на всій території держави. До кінця XV століття вже йдеться про повне територіальне об'єднання Франції і, як наслідок, посилюється об'єднавча роль літературної французької мови, яка, поглинаючи діалекти, розповсюджується територіально, поступово розширюючи сферу свого функціонування і, витісняючи латинську мову, все більше проникає у всі галузі життя французького народу.
Абстрактні іменники періоду XIII - XV століть, як і їх словотвір, будуються на латинській основі. Складовими елементами цієї основи є успадковані або пізніше адаптовані суфікси, а також словотворчі моделі. Зміна моделей відбувалася переважно в перехідний період під впливом різних факторів. Успадковані суфікси (-aille, -ail, -age, -ance, -eis, -in, -our, -ee, -ie, -(e)te та ін.) становлять основу словотворення абстрактних іменників періоду середньовіччя. Проте, мав місце і процес утворення іманентних французьких суфіксів. Таким суфіксальним формантом є -erie, який приблизно з XII століття починає виступати в ролі самостійного, поступово витісняючи суфікс -ie. Широке функціонування іменників на -erie призвело до того, що цей суфікс витіснив до XVI ст. успадковану форму -ie (пор.: diablerie замість diablie). З допомогою суфікса -erie утворюються абстрактні і конкретні іменники. Абстрактні мають значення дії або абстрактного результату дії, а також стану, моральної якості, властивості та виду людської діяльності. Конкретні іменники представлені значеннями конкретного результату чи об'єкта дії. В групі віддієслівних іменників із значенням дії та її результату, можна виділити підгрупу іменників із загальним значенням "брехня, обман в грі, жарт, глузування": menterie, jonglerie, gaberie. Тут значення дії та її результату знаходяться в тісному зв'язку. Значення дії є мобільним і має здатність розвиватися в напрямку близьких абстрактних значень: спостерігається перехід іменика зі значенням дії до позначення стану. Наприклад, pillerie - грабунок (початкове значення - дія). "Vous venez donc pour pillerie..." - "на вас находить жадоба грабунку..." (стан). Іноді значення якості дії могло бути вторинним, тобто розвиватися з іншого значення. Так, в chevalerie, утвореному від іменника chevalier, значення якості - "хоробрість, гідна лицаря" виникло із збірного значення "лицарство" [44, с.29]. Як ілюструють приклади, суфікс -erie характеризується багатозначністю, а його семантична вага не є однаковою в семантично різних утвореннях, оскільки в одних він лише оформляє основи в якості іменників, а в інших, зберігаючи цю функцію, він надає похідним іменникам певні словотвірні значення. Проте, якщо порівняти французьку мову XI - XIII століть з французькою мовою XVI століття, то можна простежити великий шлях, пройдений мовою в напрямку наближення до свого сучасного стану, а саме з XVI століття починається становлення мовних норм французької національної мови. Це століття в історії французької мови виокремлюється як перехідний період до новофранцузької мови з фіксованими мовними нормами [11, с.210]. Хоча часом створення фіксованих норм французької мови є XVII ст., однак про необхідність вироблення мовних норм говорять вже автори XVI ст., про що свідчить поява перших граматик французької мови Ж.Дюбуа [105], Дж.Пальграва [135], Л.Мегре [133] та інших, в яких піднімалися різноманітні мовні проблеми (походження мови та її історії, побудови граматики, питання орфографії, проблема норм французької літературної мови). Всі вони були тісно пов'язані між собою і об'єднувало їх одне: мова розглядалася не як суспільне явище, що виникає разом з розвитком суспільства, а як створюване людиною мистецтво. Крім того, мова XVI століття мала свої особливості. З одного боку, вона вирізняється надзвичайним багатством, однак, як
зазначає Ж.Маторе, їй бракує слів, необхідних для того, щоб вести філософські бесіди. Серед них автор наводить наступні: abstrait, concret, causalite, concept, critere, analyse, synthese, classification, rationnalisme, deisme, determinisme, pessimisme, tolerence, etc. [131, р.53]. Наведені слова, як
видно, належать до абстрактної лексики, яка лише знаходилася на стадії зародження, що пов'язано, безперечно, з недостатнім розвитком філософії в XVI столітті, а смисл багатьох слів ще не був фіксованим. Письменники цього часу, які володіли надзвичайно багатою мовою, створювали нові
слова, не вдаючись в тонкощі семантичних уточнень, і як наслідок, одне
і те ж слово вживалося в різному сенсі. Крім того, в XVI столітті чіткий
поділ між мистецтвом і наукою, який для нас сьогодні є очевидним, був відсутнім.
Процес становлення словотворчих особливостей французької національної писемно-літературної мови в ранньофранцузький період найтіснішим чином пов'язаний з процесом лексичного збагачення, що є характерною рисою розвитку словника французької мови в епоху Відродження. Французька мова в цей час розширює сферу свого застосування, їй було необхідно виразити низку нових понять, що відносилися до різних галузей державного, наукового, культурного життя. Розширення словника відображало зміни, які відбувалися в суспільстві в зв'язку з ростом промисловості і розширенням торгівельних зв'язків. Необхідно згадати і той факт, що французька мова, яка в епоху Середньовіччя сприймалася як "нижча", в XVI столітті почала повільно завойовувати своє верховенство. Слід звернути увагу на те, що становлення французької національно-писемної мови відбувалося під впливом латини, яка слугувала взірцем літерату