РОЗДІЛ 2
КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКОЇ ОБРАЗНОСТІ В ТЕКСТАХ РОМАНІВ
М.ДЮРАС
2.1. Художня образність як утілення концептуальної системи
мовної особистості
Існують численні підходи до дослідження когнітивного рівня мовної особистості.
У нашій роботі ми зосередимо увагу на реалізації когніції при створенні
оригінальної авторської образності, оскільки людська когніція є не лише “силою,
що формується, але й тією, що формує” [69, с. 25] пізнання світу, яке саме по
собі є процесом метафоричним [131, с. 388]. Когнітивна лінгвістика розглядає
метафори як необхідний інструмент пізнання [144, с. 358], який сам відображає
своєрідність світосприйняття конкретної мовної особистості, соціального
угрупування.
Останні дослідження науковців [6; 154; 160; 286] переосмислюють поняття самої
метафори та її ролі у мовленні. Новітні розвідки доводять її визначну роль у
процесі категоризації оточуючих людину явищ та подій. Метафоризація наскрізь
пронизує повсякденне життя [135, с. 110], а буденна понятійна система
метафорична за своєю суттю [132, с. 36]. Метафори відображають ієрархію
цінностей у системі людського світосприйняття і зрештою дозволяють зрозуміти
концептуальну систему особистості.
Метафоричне вживання припускає сприйняття аспектів реальності, які виражаються
інакше, ніж в термінах об’єктів, відносно яких відбувається референція в
мовленні. Інакше кажучи, метафора – це осмислення одного об’єкта в термінах
іншого [174, с. 432]. Метафоричний зміст не лише скасовує буквальний, але і
підтримує його, метафорична референція зберігає буденне бачення в напруженому
зв’язку з новим, який вона пропонує [174, с. 427]. Таким чином, метафора
оновлює уявлення про об’єкт і проявляє специфічно-індивідуальні риси мовлення
автора художнього твору.
Дослідження жіночої картини світу обов’язково передбачає дефініцію тих
елементів, які складають її підґрунтя, тобто вивчення “стереотипів” мовної
свідомості [2, с. 38]. Образне осмислення певного сегменту дійсності вказує на
його ціннісність для суб’єкта мовлення, оскільки інтерпретація світу мовцем
здійснюється шляхом категоризації значущих ситуацій і взаємодій, які є
суб’єктивно актуальними [66, с. 25; 209, с. 55]. Щойно виникає образ, він
одразу стає значущим [174, с. 451]. У зв’язку з цим, необхідно відмітити, що
людина схильна до образної обробки тих фактів, які принципово важливі для неї.
Серед величезного наданого їй матеріалу мовна особистість обирає засоби, які
відповідають стійким зв’язкам між поняттями в її тезаурусі, упорядковуються в
ієрархічну систему, яка певною мірою відображає ціннісну систему мовця та його
життєве кредо. Систематичне вживання того чи іншого компоненту у визначенні
окремої ситуації підкреслює його суб’єктивну важливість. Отже, специфіка
використання автором засобів образності зумовлюється особливостями життєвого
досвіду, який значною мірою формується під впливом гендерної приналежності.
Відтак розвідки в напрямку структури творення образності жіночою мовною
особистістю уможливлюють з’ясування смислотвірних концептів жіночої картини
світу.
Багатоаспектність розуміння метафоричних процесів втілюється в різноманітних
підходах до методів їх дослідження. Метафоричне утворення, в плані механізму
його інтерпретації досліджує М.Блек [23]. Його теорія полягає в тому, що
метафоричне утворення складається з фокусу метафори – головного предиката
(слова, яке не може мати в даному контексті свого буквального значення),
головного суб’єкта (слова, синтаксично пов’язаного з предикатом) та допоміжного
суб’єкта, який є таксономічною категорією, яка долучається до змісту головного
предиката. Головний предикат посідає низку асоціативних значень, які не входять
до нормативного визначення слова, проте можуть виникати в свідомості при
використанні слова. Ці асоціативні значення М.Блек називає імплікаціями.
Категоріальний дисонанс блокує основний компонент значення слова, а імплікації,
відтак, стають єдиними ознаками, що імплікуються суб’єкту [23, с. 89]. Цю
концепцію, дещо інтерпретуючи її, розвивають російські лінгвісти Н.Д.Арутюнова
[6] та О.В.Падучева [160]. Так, Н.Д.Арутюнова робить висновок, що механізм
утворення метафоричного значення полягає у “вторгненні синтезу в зону аналізу”
[7, с. 348], остання, сформована з предикативних слів, відчуває вплив
ідентифікуючої функції предмету мовлення, який реалізується в темі повідомлення
та характеризується дескриптивністю і семантичною неподільністю, створюючи, в
свою чергу, зону синтезу.
Засади когнітивного аналізу метафори були покладені Дж.Лакоффом та М.Джонсоном
[264; 265]. Вони показали, яким чином метафоричні утворення віддзеркалюють
особливості пізнавальних процесів. Саме поняття, яке підлягає метафоричному
осмисленню, за їх концепцією, термінологічно позначається як царина-мета, воно
формується внаслідок проектування на нього семантичного поля царини-джерела
[265, с. 206]. Царина-джерело представляє собою конкретні поняття, за допомогою
яких здійснюється представлення царини-мети, яка являє собою зміст
метафоричного утворення [там само, с. 208]. Як царина-джерело, так і
царина-мета є концептуальними полями, що представляють собою “інформаційні
пакети” фонових знань творця образності [83, с. 145]. Цей підхід отримав широке
визнання та став класичним засобом аналізу метафоричних утворень. Дослідження
концептуальних засад існування метафори саме в цьому руслі здійснює М.В.Нікітін
[154]. Останній досліджує природу концепта-джерела та концепта-мети,
наголошуючи на існуванні функціональних компонентів в єдиній складній структурі
концептів, залучених до метафоричного осмисл
- Київ+380960830922