РОЗДІЛ 2
"ТРИКСТЕР" - "ПРОСТАК" - "МАСКА" В ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ І.С.НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО ТА МАРКА ТВЕНА
2.1. "Трикстер" - "простак" - "маска": загальний обрис
Постать "простака", який фігурує як комічний персонаж, типовий для американського й українського, в основному народного, гумору, укорінена в архетипі трикстера. За К.Г. Юнгом, архетип є складовою частиною колективного несвідомого, фрагмент неусвідомленого змісту, який змінюється й індивідуально відчувається. Пізнання архетипу може відбутися виключно завдяки безпосередньому контакту з цією автономною одиницею, котрий найчастіше йде шляхом медитації ("внутрішньої бесіди з добрим янголом"), символічних сновидінь, міфотворчості. Саме через міфологію можна простежити, що містичні фігури відповідають внутрішньому психічному досвіду і походять з нього [167:172-175, 253].
Першим "відомим" трикстером дослідник називає Меркурія, одним з проявів діяльності якого є не що інше, як витівки, чим співвідносить його з типовими фольклорними образами, приміром, Великим Томом (хлопчиком-мізинчиком), Дурнем Гансом, блазнем Гангвурстом. Не вирізняючись розумом і здоровим глуздом, вони спромоглися завдяки власній "дурості" досягти того, чого не зуміли зробити розумні персонажі [167:253].
Найчастіше трикстер виступає як дублер культурного героя, як його негативний двійник, наділений комічними рисами [67:31; 91:26]. Це такий собі "міфологічний дурень" (Костюхин), який є не лише насмішником, а й сам часто є об'єктом сміху. Міфологічний Прометей та його демонічно-комічний брат Епіметей - типовий зразок культурного героя і трикстера. Останній вдається до хитрощів, здійснює різноманітні трюки, які пародіюють серйозні недоліки культурного героя, або іноді й власні священні ритуали [86:188-189].
Водночас трикстер являє собою результат приховування нижчого рівня свідомості вищим її рівнем, котрий зник і вже неспроможний виразити себе. Власне це, на думку К. Юнга, і пояснює таке тривале життя цієї фігури: на несвідомому рівні зміст має більше шансів на виживання, оскільки майже не піддається впливам і змінам [167:261-262]. Трикстер поєднує в собі низку нижчих рис характеру в людях, це є колективним образом Тіні, яка проекується і на особистість [168:354]. Така суб'єктивна тінь фактично є негативною фігурою, іноді має виразні риси і властивості, що вказують на протилежний підтекст. Подібна природа трикстера демонструє ницу зовнішність, що приховує важливий зміст [167:266].
У міфах трюкач демонструє інтелектуальні досягнення людства, в казках його хитрість та дурість сприймаються як прояв нижчого ментального рівня, у порівнянні з тим, якого вже досягло суспільство. Трюкач ніби втілює в собі первинний людський розум, який не властивий тваринам [167:340]. Первісно трикстерське начало виявилося у хитрості, що ототожнювалася з магічністю, надприродними властивостями, чаклунством. Звідси й той відомий зв'язок з шаманськими ритуалами, які часто пародіювалися. Поступово трикстерство відмежовується від шамансько-магічного змісту і починає проявлятися у хитрих, спритних витівках. В цей період хитрість була рівнозначною мудрості й розуму [67:32]. А коли в самій міфологічній свідомості виникають уявлення про диференціацію хитрості й розуму, обману й благородної відвертості, соціальної організації хаосу, розвивається й фігура міфологічного шахрая-хитруна як двійника культурного героя [84:188], що, зрештою, еволюціонував у фольклорного "простака".
К. Юнгом трикстер виводиться як божественно-тваринна істота: з одного боку, як вища по відношенню до людини завдяки своїм надлюдським якостям, з іншого боку, ця істота стоїть нижче за людину через власну нерозсудливість і відсутність свідомості. Втім, трикстер не є і твариною - він позбавлений інстинктів та занадто незграбний. Фактично така організація постаті трюкача є показником людяної природи. Оскільки людина не так добре прилаштована до навколишнього світу, у порівнянні з твариною, вона має перспективу більш високого рівня розвитку розуму. Однак, в результаті вже згаданої відсутності свідомості виявляється типова риса трюкача - відстороненість від своїх сородичів, які вказують на його падіння нижче рівня свідомості. Через власну наївність він робить жахливі речі, постійно потрапляє в безглузді ситуації [167:260-261]. Серед інших властивостей трикстера, окрім вже зазначеного тяжіння до витівок, жертвою яких він часто є сам, необхідно згадати спроможність змінювати зовнішність (мотив маскарадності й перевдягання), порушувати табу та профанувати святині, нездатність розрізняти суб'єкт і об'єкт насмішки, причини й наслідку; типове для нього і прийняття на себе страждань інших, уміння виживати завдяки силі та життєздатності складу розуму [167:254, 260-262; 165:28-30; 91:26].
Більшість дослідників постаті трикстера сходяться на думці, що в ньому закладена висхідна подвійність: в одній фігурі поєднується серйозне і несерйозне, простежується універсальний комізм, близький до карнавальної стихії римських сатурналій, масличної обрядовості, "свят дурнів". Така двоїста суть дозволяє трикстеру бути одночасно і тим же культурним героєм, чим він і виконує функцію універсального медіатора між життям і смертю, небом і землею, чоловічим і жіночим, тобто примиряє суспільні антиномії [86:247].
Постать трюкача із плином часу не залишалася незмінною. Процес цивілізації трикстера йшов у напрямку подолання первісного стану. Поступово "простак" втрачає ознаки несвідомого, у його поведінці зникають грубість і дикість, дурість та безглуздість, він починає поводитись цілеспрямовано і розумно. Хоча елемент зла й темряви не зник, а змістився в площину підсвідомого, з яким постійно стикається сучасна людина, коли говорить про гру випадку або недобру гру долі у разі власних невдач [168:350-351].
Трюкач з самого початку був джерелом розваги аж до доби цивілізації, виступаючи в ролі блазня, штукаря, карнавального персонажу типу Пульчінелли. Повторюваність міфологічного циклу, в т.ч. і про трикстера, де міф є плодом ранньої архаїчної свідомості, спр
- Київ+380960830922