Розділ 2
ТЕОРЕТИЧНО – МЕТОДИЧНИЙ АНАЛІЗ ВИВЧЕННЯ СЛОВОТВОРУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ ПЕДАГОГІЧНОГО
ПРОФІЛЮ
2.1. Місце словотвору в системі мовної освіти майбутніх учителів-словесників
Основною метою викладання української мови на філологічному факультеті є
"забезпечення фахової підготовки з сучасної української літературної мови,
допомога студентам у практичному оволодінні її літературними нормами,
формування у них міцних навичок культури писемного й усного мовлення" [168:1].
Для успішної реалізації цих завдань особливе значення має дотримання принципів
наступності і перспективності навчання. Ці принципи повинні бути визначальними
у вивченні всіх мовознавчих курсів, що входять до навчального плану
філологічного факультету. Саме на таких принципах повинні будуватися програми
виучуваних курсів, оскільки засвоєння будь-якого мовного матеріалу "значною
мірою залежить від того, наскільки органічно він входить у систему засвоєних
понять, асоціативних зв’язків між ними" [113:14].
Для реалізації цієї проблеми однією із важливих технологій є впровадження
міжпредметних зв’язків між курсами лінгвістичного блоку, а також зі шкільним
курсом української мови. Вислів "міжпредметні зв’язки" став термінологічним як
у шкільному, так і вузівському викладанні мови. Ні у кого не викликає сумніву
необхідність встановлення змістових зв’язків між предметами в навчальному
процесі. Як показує практика, інтеґраційні зв’язки між різними лінгвістичними
курсами і курсом сучасної української літературної мови зводяться до двох
основних напрямів. Перший з них стосується поглиблення теоретичних знань, що
дає змогу вільно орієнтуватися у причиново-наслідкових зв’язках між явищами
мовної системи, давати їм кваліфіковане пояснення й оцінку. Другий забезпечує
практичне володіння відповідними уміннями і навичками.
Перший напрям пов’язаний з реалізацією принципу міжпредметних зв’язків між
різними курсами лінгвістичного блоку, а також зв’язками між рівнями мовної
системи. Перший і другий напрямки інтеґраційних зв’язків у вивченні мови тісно
пов’язані між собою, причому другий реалізується з опорою на перший.
Встановлення міжпредметних зв’язків у вивченні курсу сучасної української
літературної мови у ВНЗ органічно випливає із системного вивчення мови у
школі.
У зв’язку з тим, що словотворення охоплює всі сторони мовної системи, його
вивчення не можна обмежувати одним розділом програми. Щоб ясніше уявити собі, з
яким багажем знань з українського словотвору, з яким рівнем умінь проводити
словотвірний аналіз і застосовувати ці уміння в мовленнєвій практиці приходять
випускники загальноосвітньої школи на філологічний факультет вузу, доцільно
проаналізувати програму з рідної мови для середньої загальноосвітньої школи
(2001).
Програмою "Рідної мови" системне вивчення словотвору розпочинається у 5 класі
[146:17]. На вивчення цього розділу відведено 13 год. Але вивчення словотвору в
школі цією кількістю годин не обмежується. Системне вивчення словотвору
забезпечується принципом наступності, зреалізованим у програмі. Зокрема,
поглибленню знань зі словотвору сприяє вивчення морфології у 6-7 класах. Ці
знання удосконалюються у 10 класі, коли проходить поглиблення і систематизація
найважливіших відомостей з лексикології, словотвору, граматики, правопису та
стилістики, вивчення стилістичних особливостей засобів словотвору. Програмою
передбачено удосконалювати вміння учнів здійснювати мовний аналіз, уживати
вивчені засоби мови у власних усних і письмових висловлюваннях. А на основі цих
умінь удосконалювати орфографічні навички [146:56].
Стилістичні особливості засобів словотвору в 10 класі є узагальненням вивченого
з цього предмета у попередніх класах. Слід зауважити, що така робота у програмі
має системний характер. Так, у 5 класі вивчення розділів “Словотвір.
Орфографія” пропонується опрацьовувати з опорою на тексти художніх творів, в
яких використовуються лексеми із суфіксами зменшувально-пестливого та
збільшувально-згрубілого значення [146:17].
Заслуговує на увагу окреслення умінь, якими учні мають володіти. Починаючи з 5
класу, учні “повинні вміти створювати власні висловлювання, будувати їх з
урахуванням мети і адресата мовлення; використовувати вивчені мовні засоби
зв’язку між реченнями в тексті” [148:19].
У 6 класі під час вивчення прикметника як частини мови у рубриці “Міжпредметні
зв’язки” рекомендується вивчати епітет і метафору як виражальні засоби для
опису подій, явищ у літературі [146:25]. Відомо, що лексична метафора – це
слово або одне із значень слова, яке виникло шляхом метафоричного перенесення.
При вивченні зазначеного явища учні усвідомлюють утворення таких слів на основі
семантико-синтаксичних зв’язків. Потрібно правильно організувати таку роботу і
показати, що створення і функціонування таких слів реально існує лише у
тексті.
У 6 класі під час вивчення іменника, прикметника, числівника, займенника,
дієслова програмою у рубриці “Учні повинні знати” передбачено засвоєння
способів утворення слів кожного морфологічного класу [146:24, 25, 26, 27, 28].
Серйозним недоліком шкільної програми з мови в цьому плані, на наш погляд, є
відсутність у названому джерелі відомостей про перехід частин мови з однієї в
іншу як способу словотворення. Перехід слова з однієї частини мови в іншу
демонструє семантико-синтаксичні умови використання морфологічних груп лексики
у мовленні (текстах), тому уміння розпізнавати це явище у мові, використовувати
його у власному мовленні мають стати обов’язковими.
Більш системно, на нашу думку, має бути представлена робота над орфографією.
Багато орфографічних знань базуються на розумінні словотворення (складні слова,
правопис пр
- Київ+380960830922