РОЗДІЛ 2
СТАН І ПРОБЛЕМИ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ
2.1 Промисловість України як системний об’єкт інвестування
Ключовим методологічним підходом в аналізі української промисловості з
орієнтацією на зростаючу ефективність залучення ПІІ є сприйняття її як
системного об’єкта для інвестування.
“Промисловість як системний об’єкт” інвестування являє собою комплекс
пов’язаних виробництв, кожне з яких, в свою чергу, існує і функціонує в межах
ланцюга: безпосередньо об’єкт інвестування – ринок продукції промислового
підприємства та перспективи його зростання/спаду – інфраструктура забезпечення.
Такий порядок дослідження прийнято у відповідності з порядком розгляду
інвестиційного проекту і дозволяє провести системний аналіз об’єкта
інвестування.
Аналізуючи промисловий об’єкт інвестування, дослідницька увага має
зосереджуватись насамперед на ринковій вартості його виробничих фондів, які
суттєво впливають на оцінку промислового підприємства інвестором, та є найменш
ліквідною і одночасно найбільш дорогою та постійною за вартістю (у короткому
проміжку часу) частиною активів.
Враховуючи це, при розгляді промисловості як об’єкта інвестування найбільш
важливим є аналіз вартості і стану основних виробничих фондів. Динаміка
вартості основних фондів, яка відображена на рисунку 2.1.1, свідчить, що
починаючи з 1996 р. вартість основних виробничих фондів промисловості України
постійно зростала. Частка інвестицій в основний промисловий капітал у
загальному обсязі інвестицій в основний капітал по Україні протягом того ж
періоду трималися у межах 40%. Порівняно з іншими галузями народного
господарства, промисловість отримувала найбільшу частину інвестицій в основний
капітал.
Рис. 2.1.1. Вартість основних виробничих фондів промисловості України
Джерело: [4, С. 114]
Проте, обсяги інвестицій в основні фонди залишаються недостатніми. Стрімке
падіння обсягів цих інвестицій почалося з 1991 р., коли був зафіксований рівень
показника 92,9% відносно 1990 р. В 1992 р. падіння було найбільш глибоким – на
34,3 процентних пункта, а в 1997 р. він упав до мінімального значення – 20,7%.
З 1998 р. почалося повільне зростання обсягів інвестицій, і в 2001 їх рівень
досяг 29,5%. Таким чином, хоча і було досягнуто певного зростання порівняно з
1997 р., проте такий приріст був недостатнім для забезпечення в перспективі
належного рівня розвитку промисловості України, тим більше, що значно змінились
загальні обсяги капіталовкладень в економіку відносно ВВП. Якщо в 1992 р.
питома вага валового нагромадження основного капіталу в Україні становила 27,1%
до ВВП, то в 2000 р. цей показник знизився до 19,0% [93, С.36].
Що ж до морального зносу, то згідно з останньою інвентаризацією технічного
рівня машин та обладнання в 1986 р. у 12 провідних міністерствах та відомствах,
то вже на той час більше 30% машин та обладнання не відповідали існуючим
вимогам, а 56% слід було замінити найближчим часом. Оскільки темпи заміни
основних фондів були недостатніми, можна зробити висновок, що проблема не
тільки не була вирішена, але й поглибилась. В результаті основні фонди на
більшості підприємств виявилися застарілими як фізично, так і морально. За
розрахунками, фізичний знос основних фондів України досяг в 2001 р. 43,7%. На
початок 2001 р. в сфері матеріального виробництва всього 11,3% основних фондів
мали вік до 5 років, 20,4% – до 10-ти, від 10 до 24 років включно 42,3%, а 25
років і більше – 26,1%. Середній вік діючих основних фондів в Україні на той
час становив 18,7 років.
Викладене вище дає підстави стверджувати, що в цілому в Україні на багатьох
підприємствах зберігся застарілий виробничий потенціал, що погіршує
конкурентоспроможність українських підприємств на світових ринках. Це також
свідчить, з одного боку, про відносно невисоку вартість підприємств, що спрощує
процес їх приватизації, а з другого, – обумовлює технологічну ненадійність
підприємств-контрагентів у виробничому ланцюгу.
За таких умов стратегічний інвестор повинен буде проводити оновлення значної
частини основних фондів, без чого неможливе створення сучасного
конкурентоспроможного виробництва. Проте це не перешкоджає інвесторам, які
переслідують тимчасові чи, навіть, авантюрні цілі швидкому поверненню коштів
без наступного реінвестування, оскільки основні фонди знецінені, амортизаційні
відрахування незначні, а норма прибутку завищена. Отже, можна зробити висновок
про те, що сама ситуація з основними фондами на українських підприємствах
сприяє приходу тимчасових і авантюрних іноземних інвесторів і створює труднощі
для інвесторів стратегічних.
Зростання обсягів інвестицій в основний капітал, яке намітилося починаючи з
1998 р., сигналізує про позитивні зміни в цій сфері. Проте темпи росту, з
огляду на сім років спаду, є, вочевидь, недостатніми для істотного підвищення
значення промисловості як об’єкта капіталовкладень для потенційних інвесторів.
За такої ситуації гостро постає проблема переходу до інноваційної моделі
розвитку промисловості країни. Розуміння цього факту знайшло своє відображення
у Програмі дій Кабінету Міністрів України, прийнятій в 2000 р. В цьому
контексті обидві проблеми – інноваційність розвитку і залучення ефективних
прямих інвестицій (як іноземних, так і вітчизняних) – є тісно
взаємопов’язаними, і позитивні зрушення у вирішенні однієї з них спричинятимуть
активізацію вирішення іншої, що в цілому призведе до підвищення
конкурентоспроможності української промисловості.
На мікрорівні промисловість характеризується недостатнім застосуванням сучасних
інформаційних технологій
- Київ+380960830922