РОЗДІЛ 2
ПОЧАТОК КОЛЕКТИВНОЇ ТЕРМІНОТВОРЧОСТІ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ
2.1. Українські "Громади" в боротьбі за розвиток рідної мови
Початок колективної праці у справі творення української природничої термінології пов'язаний з просвітницькою діяльністю демократичної інтелігенції, яка прагнула дати народу грамотність і основи наукових знань. Добровільні організації українських інтелігентів, що ставили собі за мету національно-культурну, наукову та суспільно-політичну діяльність, почали виникати наприкінці 50-х рр. ХІХ ст. і називалися "Громадами". Перша громада, до якої увійшли П.А.Куліш, Т.Г.Шевченко, В.М.Білозерський, О.Ф.Кістяківський та ін., утворилася за межами України, в Петербурзі, за фінансовою допомогою В.Тарновського та Г.Галагана.
В 1859 р. в основному силами студентських гуртків та викладачів недільних шкіл була заснована Київська громада. До неї входили Ф.Вороний, П.С.Єфименко, Є.Моссаковський, П.Г.Житецький. Невдовзі вона поповнилася новими членами студентами Київського університету, учасниками гуртка "хлопоманів". Ідея організації гуртка виникла у Володимира Боніфатійовича Антоновича (6.І.1834 8.ІІІ.1908). В 1855 р. він закінчив медичний факультет Київського університету, але, не відчуваючи справжнього потягу до медицини, поступив удруге в університет на історико-філологічний факультет. Тут в 1859 р. він та 15 його однодумців (Ф.Панченко, Т.Рильський, Б.Познанський, К.Михальчук, К.Баковецький та інші) заснували український гурток. Члени його під час канікул подорожували по Україні, вивчаючи побут, звичаї, фольклор селян, а потім на основі зібраних матеріалів робили доповіді і повідомлення на засіданнях гуртка, тому згодом одержали назву "хлопомани" [86]. В 1861 р. В.Антонович став активним членом Київської громади, а з часом - одним з її ідейних лідерів. Разом з ним до неї увійшли і інші члени університетського гуртка. Як згадував пізніше Г.Житецький, це був "гурт товаришів, що зійшлися з широкого краю від Збруча до придонських степів, а найбільше з Лівобережжя України, зійшлися і пристали до одного гурту та склали першу Київську Громаду. Об'єднувала їх одна національна українська ідея на демократичному грунті, об'єднували спільні симпатії і антипатії, одна загальна течія відродженої і непохитної віри в українську народну самостійність, любов до рідного краю і люду" [11, c.33]. Один із цих товаришів Костянтин Петрович Михальчук (2.І.1841 7.ІV. 1914), через активну участь у роботі студентського гуртка, як "хлопоман і людина небезпечна" в 1861 р. був висланий з Києва і не зміг закінчити університет [87]. Проте він, як зазначалося через багато років в його некролозі, хоч і був одним із тих, кому політичні перешкоди не дали змоги одержати університетський диплом, "...вмів зайняти місце в перших рядах слов'янської філології і високо держав прапор української науки до самої своєї смерті, поважаний як першорядний авторитет серед спеціалістів. Після Потебні і крім Потебні українське слово не мало мабуть рівного йому знавця, лінгвиста-мислителя" [88, c.2].
Велике значення творчості Олександра Опанасовича Потебні (1835-1891) у розвитку філологічної науки визнавалося вже його сучасниками, які вважали, що йому немає рівного серед філологів всього слов'янського світу. Як зазначав М.Грушевський, "перша праця першого українського лінгвіста О.Потебні" [89,c.27] з'явилася в 1860 р. в Харкові, а в 1870-1880 рр. йому вже належала домінуюча роль у вивченні мови. Мовознавча діяльність О.Потебні охоплювала майже всі галузі лінгвістики: фонетику, морфологію, синтаксис, діалектологію тощо. Значне місце в цій творчості посідала українська мова. В листі від 11 грудня 1886 р. сам він писав про це так: "Обставинами мого життя зумовлене те, що в наукових моїх заняттях вихідною точкою моєю, іноді помітною, іноді непомітною для інших, була малоруська мова та малоруська народна словесність". Так, у праці "Заметки о малоруском наречии" (1870) вчений чітко визначив особливості української мови та обгрунтував її існування як окремої слов'янської мови поряд з російською та білоруською. Як вважає сучасна філологічна наука, "ним було закладено традиції компаративістських досліджень, остаточно оформлено українське порівняльне мовознавство як наукову дисципліну, введено українську мову до світового лінгвістичного процесу, надано їй статус наукового об'єкта" [90, c.52].
Для даного дослідження важливо те, що О.Потебня був активним членом Харківської громади, в якій він працював разом з В.С.Мовою, Ф.Павловським та іншими представниками харківської ліберальної інтелігенції. До складу Чернігівської громади теж входили відомі літератори О.Маркович, Л.Глібов. На початку 60-х рр. ХІХ ст. подібні "Громади" виникли у Полтаві, Одесі, Катеринославі, Херсоні, а також на теренах Західної України в Перемишлі, Тернополі, Дрогобичі та інших містах. 12 січня 1861 р. побачив світ перший номер журналу "Основа", навкруг якого згуртувалися представники українських громад: полтавської О.Кониський, В.Кулик, П.Кузьменко, В.Лобода; харківської В.Гнилосиров; чернігівської Л.Глібов, С.Ніс, А.Вербицький; київської В.Антонович, Т.Рильський, Б.Познанський, П.Житецький та ін. Програмне завдання журналу визначалося так: "Мета нашого видання всебічне і неупереджене вивчення південноросійського краю, усвідомлення його потреб, критичний погляд на себе в минулому і сучасному, громадська користь. Загальнолюдська просвіта, в застосуванні до місцевих умов краю, буде керівною ідеєю редакції". Інакше кажучи, це було єдине українське універсальне видання 60-х років, що охоплювало всі загальноукраїнські проблеми. В ньому публікувалися науково-популярні статті, в яких давалися відомості про будову всесвіту, поради щодо раціонального ведення сільського господарства, медичні рекомендації. Писалися вони живою народною мовою з певним відтінком стилізації та архаїзації, і їх можна розглядати як своєрідні розробки в галузі української наукової мови. Тому не дивно, що вихід у 1863 р. горезвісного Валуєвського циркуляру
- Київ+380960830922