Ви є тут

Розвиток залізничного транспорту Півдня та Сходу України в другій половині ХІХ століття - на початку ХХ століть.

Автор: 
Пономаренко Роман Олегович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U000600
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
РОЗРОБКА ПРОЕКТІВ ТА СТВОРЕННЯ ЗАЛІЗНИЧНОЇ МЕРЕЖІ
НА ПІВДНІ ТА СХОДІ УКРАЇНИ
2.1 Передумови виникнення залізничного транспорту в Україні
Розгортання залізничного будівництва на українських землях Російської імперії у
другій половині ХІХ століття було пов’язане з процесами формування капіталізму.
В цей час на українських територіях почались зміни, після відміни кріпацтва
збільшувалося населення міст, почали діяти промислові підприємства, запрацювали
шахти.
Зростання продуктивних сил у сільському господарстві та промисловості
натикалося на все зростаюче відставання транспортних засобів. Зазначимо, що
транспорт дореформеної України знаходився на ремісничій стадії розвитку
виробництва. Природні шляхи сполучення (ґрунтові дороги, ріки) поєднувалися або
з природною тягою, або з силою м’язів людини чи тварини. Невідповідність
транспорту рівню розвитку сільського господарства та промисловості в цей час
намагались пом’якшити простим збільшенням кількості перевезень гужового
транспорту.
Слід сказати, що до реформи 1861 року в Україні існувало два основних види
гужових перевезень: чумацтво та підводна повинність. Після реформи підводну
повинність було скасовано, і в країні відразу ж загострились проблеми в
перевезеннях.
Як відомо, будівництво залізниць в Росії та Західній Європі почалось майже
одночасно. Однак загальна економічна відсталість Російської імперії,
відсутність капіталів та вільної робочої сили, що було викликано існуванням
кріпацтва, стали серйозним гальмом в розвитку залізниць. Не дивлячись на
позицію царя Миколи І, який настояв на будівництві перших залізничних колій,
державна система не сприйняла технічну інновацію, яка швидко стала важливим
фактором розширення світового ринку та становлення капіталізму [108, с.48].
Факти свідчать, що до 60-х років ХІХ століття загальна довжина залізниць в
Росії складала всього 1 045 км., тоді як у всьому світі протяжність залізниць
була вже десятки тисяч кілометрів. Таке відставання ставало прямою загрозою для
економічної та воєнної могутності, безпеки країни. Добре про це висловився П.
Вирубов у своєму листі до київського генерал-губернатора в 1866 році, в якому
він зазначив, що відставання в залізничному будівництві приведе до державного
банкротства країни [109, Арк.2].
Розгортання залізничного будівництва в Україні у другий половині ХІХ століття
теж було пов’язане з процесами формування капіталізму в економіці Росії.
Потреба у залізницях викликалась географічним положенням краю та його
природними багатствами, економічними змінами в господарстві. Україні потрібні
були залізниці для вивозу сільськогосподарської та промислової продукції, для
пожвавлення торгівлі. Південні та Причорноморські губернії були одними з
основних виробників сільськогосподарської продукції, у першу чергу – пшениці,
що не тільки збувалася в центральних регіонах, але і відправлялася через порти
Чорного та Азовського морів за кордон. Хліб експортувався з Феодосії, Керчі,
Євпаторії, Миколаєва і, більше всього – з Одеси, яка за короткий період стала
найбільшим постачальником зерна з Росії у Францію, Англію, Італію, Грецію та
інші країни. Так, тільки за 1844-1853 роки 52 % всієї експортної російської
пшениці були відправлені з Одеси. Проблемою ж було те, що зерно до портів
доставлялось на волах, доставка тривала довгий час, частина зерна внаслідок
цього псувалась та втрачалась. Через труднощі з перевезенням хліба
землевласники не мали достатнього стимулу для збільшення посівних площ і
підвищення врожайності. В квітні 1862 року, Імператорське товариство сільського
господарства південної Росії в записці царю зазначало, що ”чим більше ми будемо
відкладати справу будівництва залізниць, тим більше будемо втрачати надію в
майбутньому брати участь нашими сільськогосподарськими виробами у європейській
торгівлі”[110, c.89]. Аналіз становища з вивозом хліба та інших товарів
свідчить, що відсутність зручних та дешевих шляхів сполучення складало одну з
головних перешкод у розвитку благоустрою місцевостей, які були віддалені від
пунктів збуту сировини та пунктів промислового виробництва.
Окрім хлібної торгівлі іншим важливим чинником початку залізничного будівництва
на Півдні та Сході України була необхідність розширити промислові розробки в
Донецькому басейні. Так, гірський інженер О.В. Гур’єв, який займався
організацією видобутку вугілля в центральній частині Донбасу, в 1856 році
писав, що неможна чекати значного підйому кам’яновугільної промисловості на
Півдні Росії без будівництва залізниць [81, с.94]. Промислові розробки в
Донбасі почались ще в ХVII столітті, однак досі знаходились на слабкому рівні.
Для їх покращення, для збільшення видобутку мінерального палива і були потрібні
залізниці.
Таким чином, безумовно вірним є висновок С.С. Богатчук, викладений в її
дисертації, про те, що економічний розвиток України залежав від стану шляхів
сполучення [75, с.10].
Слід підкреслити, що відсталість транспортної системи країни особливо наглядною
виявилась під час Кримської війни 1853-1856 років, в якій Росія зазнала
поразки. В той час, коли Англія та Франція швидко підвозили морем війська та
спорядження у великих кількостях, Росія зв’язок з театром військових дій у
Криму здійснювала найбільш примітивними засобами гужового транспорту, який не
міг впоратись з доставкою на фронт усього необхідного. Війська, які направляли
з центральних частин Росії до Криму маршем – по бездоріжжю та безводних
місцевостях, витрачали на пересування багато тижнів, вимотувались у дорозі.
Отже, після поразки у Кримській війні, з стратегічних міркувань, очевидною
стала необхідність поліп