Розділ 2
передумови становлення мережі сільськогосподарських освітніх закладів на
київщині
2.1 Розвиток сільськогосподарського виробництва Київщини як передумова
становлення освітніх закладів
Розвитку процесу створення сільськогосподарських освітніх закладів в Україні
сприяли певні історичні передумови. Першою з них можна вважати розвиток
капіталізму в Росії. Якщо в першій половині ХІХ ст. феодальне сільське
господарство майже не розвивалося, то після реформи 1861 р. почав
стверджуватись новий капіталістичний тип землеробства, який супроводжувався
перебудовою господарств, широким застосуванням технічних удосконалень.
Розглядаючи чинники розвитку сільськогосподарської освіти, доречним буде
проаналізувати економічний стан Київщини наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.
Київська губернія складала частину історично відособленого регіону Європейської
Россі, що одержав назву Київського генерал-губернаторства. Площа Київської
губернії на 1914 р. дорівнювала 4.664.180 дес., що в співвідношенні до площі
Європейської Росії складало1/100 її частину [68, С. 2]. За своєю площею
Київська губернія була більшою за деякі країни Європи того періоду: Швейцарію,
Бельгію, Голландію.
Населення Київської губернії на 1911 р. становило 4699 тис. осіб. За кількістю
населення губернія займала перше місце в Росії, по щільності населення (102
особи на кв. версту) 4 місце, після губерній Царства Польського, Московської і
Подільської [119, С. 257].
За першим всеросійським переписом населення 1897 р. рідною мовою вказували
„малоросійську” (українську) - 79, 2%, російську - 6,1%, єврейську - 12,1%,
польську - 2%. Таким чином, майже чотири п’ятих населення складали українці.
Грамотних на 1897 р. було тільки 18,1% від усього населення губернії [69, С.
5].
У Київській губернії було зайнято сільським господарством - 70,3% населення, в
переробній промисловості - 9,9%, торгівлею й транспортом - 8%, „непромисловими
заняттями” - 10,8%, жителі без визначених занять складали 1% населення.
Більшість населення, займались сільськогосподарською працею, тому є
необхідність більш ретельно розглянути стан цієї галузі у досліджуваний період.
Першим й головним чинником, що обумовлює розвиток сільського господарства є
питання про земельну власність. Наведені далі відомості дають уявлення про
розподіл землеволодіння за обстеженням на 1905 р. [68, С. 5-7].
Таблиця 2.1
Розподіл земель приватного володіння Київської губернії на 1905 год.
Приналежність
Кількість у десятинах
Селянські надільні землі
2.106.781
Землі приватного володіння
2.093.476
Казенні
196.451
Удільні
94.073
Церковні
65.748
Монастирські
4.245
Міські
63.545
Інші установи
322
(Таблиця за відомостями Центрального статистичного комітету [68])
Таблиця 2.2
Розподіл земель приватного володіння Київської губернії по станах
Найменування станів
Кількість у десятинах
Процентне співвідношення
Дворяни
1.527.980
73,1%
Купці і почесні громадяни
103.884
4,9%
Духовные лица
5.837
0,3%
Міщани
41.881
2%
Селяни
115.345
5,5%
Інші
4.323
0,2%
Іноземні піддані
1.800
0,1%
Товариства та спілки
291.426
13,9%
Всього
2.092.476
100%
(Таблиця за відомостями Центрального статистичного комітету [68])
Таблиця 1.2 указує на нерівномірність розподілу земель приватного володіння
серед станових категорій населення того часу. З приведених таблиць видно, що
основними власниками землі були дворяни польської і російської (після
придушення національних повстань у середині ХІХ ст.) національності. В
основному це були середні (10-500 дес.) - 3273 і великі (500-10000 дес.) - 460
власники землі [68, С. 6]. Більшість селянства українського походження була
безземельною та малоземельною.
В економічних відносинах Київська губернія розподілялася на дві зони: північну,
так зване Київське полісся, та іншу частину, що за природними умовами може бути
названа - лісостепом. Полісся характеризувалося зниженою місцевістю, достатком
ґрунтових вод, розвиненою мережею рік, перевагою піщаних ґрунтів, сосновими
лісами. У цьому регіоні продуктивність праці була розвинута слабко. Тут досить
розвинуте було винокуріння (28 заводів). Основним джерелом доходу було
лісовиробництво.
Лісостеп характеризувався іншими господарськими умовами: порівняно вищим
положенням, низьким рівнем ґрунтових вод, перевагою орних угідь. Серед
сільськогосподарських культур головне місце в цьому регіоні приділялося
цукровому буряку й озимій пшениці. Великі господарства мали переробні
виробництва [3, С. 101-102].
Провідними галузями виробництва на Київщині у період з другої половини ХІХ –
початку ХХ ст. було сільське господарство та переробні підприємства цукрової,
борошномельної, спиртової, виноробної промисловості. Переробна промисловість на
період дослідження не відокремилась від сільськогосподарського виробництва й
становила єдиний сільськогосподарський сектор виробництва.
Сільське господарство наприкінці ХІХ ст. носило товарний, підприємницький
характер. Посилилась територіально-галузева спеціалізація. Землеробство України
взагалі характеризувалося зерновим напрямом. Україна була основним районом
Російської імперії, де вирощували пшеницю, ячмінь, жито, овес, гречку.
Посівна площа Київської губернії на 1911 р. становила 1651 тис. десятин [120,
С. 98].
Таблиця 2.3
Розподіл посівної площі Київської губернії по окремих культурах на 1911 р.
Найменування культури
Площа в тисячах десятин
Озиме жито
432
Озима пшениця
338
Яре жито
Яра пшениця
19
Ячмінь
169
Гречка
109
Просо
176
Горох
42
Овес
350
Картопля
64
Цукрові буряки
140
Інші культури
59
(Таблиця за відомостями Відділу сільської економії та с.-г. статистики [121])
Рівень розвитку землер
- Київ+380960830922