РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ І СИСТЕМНА ТРАНСФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА ПЕРЕХІДНОГО ТИПУ В КОНТЕКСТІ
РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
2.1. Трансформація політичних інститутів в умовах конфлікту процесів глобалізації і регіоналізації
Сьогодні проблеми, пов'язані із трансформацією політичних інститутів в умовах конфлікту процесів глобалізації і регіоналізації беззаперечно займають ведучі позиції серед наукових інтересів дослідників з різних країн світу. Важливе значення мають вони і для України. Трансформація політичних інститутів у світі потребує осмислення відносно процесів державотворення. Ефективна адаптація до них є фактором не лише входження України у світову спільноту, а й умовою демократичної стабілізації українського суспільства.
Трансформація політичних інститутів у країнах світу відбувається під могутнім впливом складних та неоднозначних процесів глобалізації, які мають як своїх палких прихильників, так і не менш затятих противників. Виступи антиглобалістів можна було спостерігати наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття у різних куточках світу, передусім у країнах розвиненої демократії (Великій Британії, Німеччині, Франції, Канаді). Та найрадикальнішім антиглобалістським викликом і загрозою демократії стали атаки терористів у Нью-Йорку й Вашингтоні 11 вересня 2001 р. Аналітики відзначали, що їх наслідки можуть зайти настільки далеко, що не лише змінять розстановку політичних сил на міжнародній арені, а й спричиняться до обмеження прав людини в розвинених демократичних країнах [125, С.70].
Йдеться про виклик глобального світу, де знаходять все більший прояв феномени глобалізації, яку за Ю.Римаренком, можна визначити як "процес, що охопив усю планету і характеризується матеріальною та культурною стисненістю, посиленням цілісної єдності світу та різнобічних взаємозалежностей, що об'єднують його мешканців" [126, С.87]. Це послаблення традиційних територіальних, соціокультурних і державно-політичних бар'єрів, що колись ізолювали народи один від одного і в той же час охороняли їх від неупорядкованих зовнішніх дій, і становлення нової, "безпротекціоністської" системи міжнародної взаємодії та взаємозалежності, зростання кількості загальносвітових інститутів та рухів, різке прискоренням розповсюдження засобів глобальної комунікації, зростаючий плюралізм культур та етнічностей, посилення почуття "всесвітного громадянства". Все це викликало до життя "світове село" - термін, що запропонував М.Маклюен ще в 1962 році, - яке описують за допомогою поняття "загальнопланетарної ойкумени", що охоплює увесь культурний простір, і, значно вплинуло на трансформацію політичних інститутів. Ці процеси навряд чи можна вважати однозначними, тим більше такими, що легко прочитуються. Соціальні, політичні, економічні мутації утворюють нові понятійні конструкції, структура ланок яких у кожному окремому випадку начебто зрозуміла, але загальний зміст - темний, а механізм дії нерідко спантеличує. Осмислення глобальної трансформації світу є зараз одним із основних інтелектуальних занять гуманітарного наукового співтовариства. Відповідно, піддається корінному переосмисленню і трансформації пануюча суспільно-політична модель розвитку - йде процес формування нової парадигми, сутнісні характеристики якої, з одного боку відбивають нові соціально-економічні, політичні, духовні й інші реальності, з іншого боку - одночасно конструюють нові.
Існує багато концепцій та підходів, що осмислюють значимі характеристики політичної структури світу, тенденції його перетворення на рубежі століть. В одних концепціях світ репрезентується як все більш гомогенний, головним чином внаслідок розвитку процесів глобалізації, що охоплюють нові території і сфери (економічні, соціальні, культурні, політичні і т.п.), глобалізація тут розглядається як поширення (та деяким чином експансія) західних моделей, цінностей, інститутів. Класичними в цьому контексті є праці Ф.Фукуями [127, 128, 129]. В інших теоретичних схемах світ є розколотим або розділеним, причому підставою для розколу виступають різні критерії: цивілізації у С.Хантінгтона (західна, латиноамериканська, африканська, ісламська, конфуціанська, хінді, православна, буддійська, японська) [130, 131]; також цивілізації, але іншого роду - сільськогосподарська, індустріальна, постіндустріальна - у О.Тоффлера [132]; рівень професіоналізму - у В.Л.Іноземцева [133]; рівень соціально-економічного розвитку країн (високий, середній та низький на основі чого, відповідно, виділяються центр, напівпериферія, периферія) - у І.Валлерстайна [134, 135]; шість економіко-географічних зон - у А.І.Неклесси [136, С.43]. Нарешті, існують концепції, в яких здійснюються спроби поєднати обидві тенденції: глобалізацію та універсалізацію світу, з одного боку, та його регіоналізацію, фрагментацію, відособлення окремих частин і областей - з іншого. Першим цю спробу здійснив Б.Барбер [137; P. 53-61], за ним пішли й інші вчені, які відмічають, що "відносини в сучасному світі визначаються як відцентровими процесами (глобалізацією або інтеграцією), так і доцентровими" (фрагментацією, регіоналізацією) [138; P. 17-27]. Дж.Розенау пропонує спеціальний термін, що має відобразити обидва процеси, - "фрагмегративність" (fragmegrativ як одночасну дію фрагментації - fragmentation та інтеграції - integration) [139; P. 255-282].
Нові явища і тенденції, що відзначені вченими, мають якісний, а не кількісний характер і з цієї причини радикально змінюють політичну структуру, що стала звичною за останні сторіччя. Існують різні точки зору стосовно того, чим зумовлені і в чому виражаються ці зміни, які змушують говорити про нову політичну структуру світу, що зараз формується. Серед тенденцій, що справляють вплив на політичну структуру світу називаються такі, як демократизація [140, 141; С. 221-236, 142; С. 17-47, 143; С. 99-123], посилення взаємозалежності [144, С.9], демілітаризація планети, створення глобального економічного організму [145; С. 221-236]; інтеграційні процеси і т.п. Серед