розділ III, де передбачено відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності, в тому числі й за незаконне позбавлення волі та викрадення людини (ст. 146). Викрадення людини було вперше криміналізовано у новому КК України (у КК 1960 р. [145] було передбачено відповідальність лише за незаконне позбавлення волі - ст. 123 і, окремо, за викрадення чужої дитини -
ст. 124). Однак у КК 2001 р. законодавець об'єднав в одній статті два різних за характером діяння, ступенем суспільної небезпечності, тяжкості та іншими ознаками склади злочинів. При цьому викрадення людини, незважаючи на його підвищену тяжкість, чомусь було розміщене в ст. 146 КК після незаконного позбавлення волі.
Попри зростаючу кількість наукових досліджень злочинів проти особи, розглядуваний злочин залишився зовсім невивченим на рівні взаємопов'язаного і поглибленого аналізу всіх елементів та ознак складу злочину. Немає жодної наукової роботи, яка б була спеціально присвячена характеристиці даного протиправного посягання. До цього часу питання про відповідальність за викрадення людини розглядалося лише на рівні окремих статей, розділів підручників з Особливої частини кримінального права та науково-практичних коментарів до КК. Інші, більш поглиблені дослідження цього складу злочину, які б мали комплексний характер, не провадилися. Що стосується незаконного позбавлення волі, то з цієї проблеми у 1989 р. на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого була підготовлена та захищена дисертація (Н. В. Бойко. Ответственность за незаконное лишение свободы по советскому уголовному праву [32]). Тому запропоноване дисертаційне дослідження не має за мету детальне вивчення незаконного позбавлення волі, бо це є предметом самостійного дослідження. Однак в роботі наведено досить повну характеристику основних ознак незаконного позбавлення волі в обсязі, необхідному для розгляду окремих питань з цієї проблеми в аспекті порівняльного аналізу для вирішення завдань даного дослідження.
Слід відзначити, що судова практика зазнає значних труднощів у визначенні юридичних ознак викрадення людини, з'ясуванні його кваліфікуючих ознак. Потребують також вирішення питання щодо відмежування викрадення людини від суміжних злочинів - незаконного позбавлення волі, захоплення заручників та ін.
Актуальність боротьби з викраденням людини, відсутність належного опрацювання даних проблем у кримінальному праві, а також необхідність подальшого вдосконалення кримінального законодавства шляхом внесення конкретних, науково обгрунтованих пропозицій зумовили вибір теми наукового дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної комплексної цільової програми "Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності" (номер державної реєстрації 0186.0.070883). Її тема затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 9 від 23 квітня 2001 р.).
Мета і задачі дослідження. Основна мета роботи полягає у визначенні об'єктивних і суб'єктивних ознак викрадення людини і розробленні на їх основі поняття викрадення людини, формуванні практичних рекомендацій, спрямованих як на вдосконалення кримінального законодавства, що регламентує відповідальність за даний злочин, так і на усунення окремих помилок, які мають місце в судовій практиці.
Відповідно до поставленої мети визначені основні задачі дисертаційного дослідження:
- вивчити історію розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за викрадення людини. Проаналізувати особливості розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за викрадення людини в країнах з різним державним ладом і правовими системами;
- дослідити родовий та безпосередній об'єкти викрадення людини і взаємозв'ємозв'язок між ними;
- розглянути ознаки об'єктивної сторони викрадення людини;
- визначити момент закінчення викрадення людини;
- проаналізувати ознаки, що характеризують суб'єктивну сторону та суб'єкта цього злочину;
- визначити на підставі загального вчення про склад злочину та аналізу об'єктивних і суб'єктивних ознак поняття викрадення людини;
- визначити і проаналізувати кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки викрадення людини;
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за викрадення людини, навести вагомі аргументи щодо необхідності виділення викрадення людини в окремий, самостійний склад злочину.
Об'єктом дослідження є викрадення людини як один із видів злочинів проти свободи особи; його об'єктивні і суб'єктивні ознаки.
Предметом дослідження виступають положення чинного законодавства України, а також такого, що раніше діяло, законодавства окремих зарубіжних країн про відповідальність за викрадення людини, практика їх застосування, а також теоретичні дослідження в цій сфері.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання і загальної теорії кримінального права. В процесі дослідження було використано: порівняльно-правовий і догматичний (при опрацюванні законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, порівнянні окремих положень законодавства зарубіжних країн з положеннями КК України); історичний і порівняльно-історичний (при дослідженні етапів розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за викрадення людини); діалектичний (при розгляді елементів складу викрадення людини тощо); системно-структурний і функціональний (при дослідженні родового та безпосереднього об'єктів викрадення людини, а також ознак об'єктивної та суб'єктивної сторони, суб'єкта злочину під кутом зору з'ясування змісту і вдосконалення чинного законодавства) та статистичний (використання статистичних даних, узагальнення кр
- Київ+380960830922