РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ГЕНДЕРНОЇ ПАРИТЕТНОСТІ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ
Необхідність грунтовного наукового забезпечення державної політики сьогодні не викликає сумнівів. Неприпустимими і невиправданими стають будь-які спроби запроваджувати експерименти в політичній і державно-управлінській сфері без попереднього наукового аналізу та прогнозування очікуваних наслідків. Це означає, що специфіка наукового забезпечення державного управління полягає, насамперед, у тому, що для підтвердження рекомендацій науковця не може бути застосований експеримент, а необхідно приймати й виконувати оптимальний варіант політичного рішення. Саме з урахуванням такої специфіки, головним завданням наукового забезпечення гендерної паритетності в державному управлінні є вироблення єдиної концепції державної гендерної політики України, зокрема щодо реалізації принципу рівноправної участі усіх членіх суспільства в державотворчих процесах. Шляхи наукового обгрунтування цієї концепції передбачають дослідження в трьох галузях наук: теорія та історія державного управління й гендерний аспект владно-управлінських відносин; політологія і соціологія; гендерологія і загальна філософія.
У країнах розвиненої демократії активного застосування набули навчальні програми по гендерним дослідженням, а використання гендерного підходу в аналізі суспільно-політичних явищ вже давно стало соціальною нормою. Основою методології гендерних досліджень є не просто опис різниці в статусах, ролях, рисах характеру, нормах життя жінок і чоловіків, але й аналіз влади та дослідження феномена домінування, що затверджуються в суспільстві частіше через гендерні ролі та відносини.
Історичне й теоретичне осмислення розвитку демократії, становлення громадянського суспільства України ставить перед дослідниками і політиками завдання визначення критеріїв їх виміру. Одним із найважливіших критеріїв виміру демократії є нове політичне бачення паритетної участі чоловіків і жінок в системі державного управління, їх участі в роботі органів державної влади та місцевого самоврядування.
Запропонований загальний огляд розвитку гендерних досліджень, основною задачею яких є критичний аналіз механізмів влади, пов'язаних з ієрархізацією, сприятиме розумінню та розвитку тих напрямів досліджень, що розвивалися протягом більш ніж 20 років за межами України і тепер увійшли у вітчизняний науковий простір.
2.1. Основні напрями та методологія гендерних досліджень
Серед найновітніших течій світової науки в спеціальну групу можна виокремити одне з найбільш виразних явищ в гуманітарній сфері ХХ століття - гендері дослідження, що окремі вчені [18, 24, 29, 30, 38, 43, 50, 79, 124, 148, 152, 167, 295] визначають як принципово новий методологічний підхід у вивченні не тільки жіночих і чоловічих соціальних ролей, але і культури в цілому. Гендерна теорія, на їх думку, на відміну від соціологічної, психоаналітичної, біодетерміністської концепцій статевих ролей, феміністичної філософії, має інші методологічні підходи, вона базується на переосмисленні самих основ традиційної соціальної та політичної думки, а також перегляду ролі та місця жінки в суспільстві. Інші науковці [44, 45, 155, 157, 225,] вважають, що треба вивчати гендерні проблеми в кожній галузі науки, спираючись на ті методи і критерії, що існують в арсеналі відповідних дисциплін. І починати треба з аналізу найбільш очевидних і значущих соціально-структурних, політико-економічних нерівностей. Основним має стати питання - що насправді змінюється в соціальному статусі і в діяльності жінок і чоловіків, від чого походять стереотипи маскулінності / фемінності та пов'язані з ними процеси самоідентифікації.
Наприклад, у першій половині ХХ ст. в науці з'явилась критика соціальних, політичних і культурних умов, що перешкоджали визнанню рівноцінності жінок і чоловіків. Вона стала імпульсом для розвитку жіночих досліджень (Women's Studies) в американських та західноєвропейських університетах з подальшою інституціоналізацією результатів цих досліджень, а також для перегляду наукових основ і методологій окремих дисциплін.
Згодом жіночі дослідження натикаються на свої власні межі щодо постановки і вирішення питань. Так, наприклад, постає питання, чи можливо розв'язати жіночі проблеми шляхом їх відокремлення від чоловічих; чи є суто жіночі проблеми, а не проблеми суспільства; чи може потребує пояснення проблема співвідношення статей. Останнє питання є центральним у гендерних дослідженнях, поява і обгрунтування яких були б неможливими без розуміння висунутих жіночими дослідженнями проблем [44, с. 24].
Для розуміння гендеру як соціально-культурної категорії важливо відокремити цей новий концепт не тільки від багатовікової "філософії статей" та жіночих досліджень, але також від теорії статевих ролей, які дістали широкого розвитку у ХХ ст.
Разом з тим, не слід забувати, що одним з найбільш оригінальних і перспективних напрямів у розвитку політичної теорії за останню чверть минулого століття стала феміністична політична теорія. Її основною темою є заперечення дихотомії особистого і громадського, що притаманна як традиційній, так і сучасній політичній думці. Прихильники цієї теорії Х.Піткін, К.Пейтман, С.Оукин, Н.Хартсок політизують соціальні аспекти, переносять проблеми сім'ї, гендерних відносин і сексуальності, що проявляються в усіх сферах життя суспільства, до проблем політичних.
Подібного роду концептуальний аналіз нерідко висуває звинувачення, в тому, що політичні теорії мають тенденцію до спотворення основних політичних понять. Так, наприклад, Ненсі Хартсок зазначає, що в традиційних теоріях влада зведена до конкуренції і контролю. Якщо би політологи розглядали владу з точки зору можливості реалізувати в життя задуми людини, то їх увага була б сконцентрована на владі як можливості щось зробити, а не щось подолати. Джоан Тронто розробляє підхід до розуміння влади у контексті турботи про інших та вивчає наслідки такого підходу