РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ШКОЛИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ПРАВО ЯК
ЯВИЩЕ НАДПОЗИТИВНЕ (НАДДЕРЖАВНЕ)
2.1. Природна школа права
Зміст сучасних концепцій природної школи права зумовлений історією розвитку природно-правових ідей. Формування природно-правових ідей - логічно послідовний процес, у якому кожний наступний період пов'язаний з попереднім поділом права на природне і позитивне, тобто чітким розмежуванням права і закону. Вчення про право як явище надпозитивне, незалежне від держави зародилося ще в античні часи і було вихідною ланкою філософсько-правових течій різних історичних епох. Хто ж саме з філософів, правознавців, політичних та релігійних діячів відстоював природно-правові погляди?
В античну епоху (V? ст. до н. е. - ІІІ ст.) - Піфагор, Геракліт, Демокріт, софісти (Протагор, Гіппій, Каллікл), Сократ, Платон, Арістотель, Епікур, стоїки (Зенон, Сенека, Марк Аврелій), Ціцерон, Цельс, римські юристи (Гай, Ульпіан, Модестін), Аврелій Августин. В епоху Середньовіччя (під час другого періоду- ХІІІ-ХІV ст.) - Фома Аквінський, Раймунд Луллій, Марсілій Падуанський. В епоху Відродження і Реформації (ХV? ст.) - Жан Боден. В епоху Нового часу (ХV?? ст.) - Ф.Бекон, Г. Гроцій, Г. Лейбніц, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Дж.Гаррінгтон. В епоху Просвітництва (кінець ХV?? -ХV??? ст.) - С.Пуфендорф, Х. Томазій, Х. Вольф, Ф. Г. Дільтей, Ш.Л. Монтеск'є, К. А. Гельвецій, Ж. Ж. Руссо, А. Ф. Вольтер, С. Беккаріа, Б. Франклін. Протягом періоду з кінця ХV??? - ХІХ ст. - І. Кант, Й Г. Фіхте, Г. Гегель, К.Т.Велькер, Р. Моль, Т. Пейн, Т. Джефферсон, Дж. Медісон.
Серед видатних вчених Росії та України також були прихильники природно-правових ідей у ХV?-ХV?? ст. в Росії - Ф. Карпов, А.Курбський, І. Тимофеєв; в Україні - С. Оріховський-Роксолан, І.Вишенський; у ХV??? ст. в Росії - В. Татищев, В. Золотницький, М.Щербатов, С. Десницький, З. Горюшкін, О. Радищев; в Україні - С.Яворський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, Я. Козельський; у ХІХ - на початку ХХ ст. в Росії - О. Куніцин, П. Деларов, П. Редкін, А.Градовський, Б. Чичерін, П. Новгородцев, Й. Михайловський, В.Соловйов, Є. Трубецький, М. Бердяєв, І. Ільїн; в Україні - П. Лодій, К.Неволін, С. Гогоцький, Є. Спекторський62.
Природно-правові концепції ХХ ст. утворюють відроджену природну школу права. Однак перед визначенням їх змісту, необхідно з'ясувати, в чому ж полягало розуміння сутності природного права, яке об'єднувало зазначених мислителів. Які ідеї вони розвивали, формуючи вчення про природне право?
Безперечно, кожний обґрунтовував власне розуміння природного права, але при наявній різноманітності поглядів щодо його витоків (мудрість Бога, природа людини, її розум, природа речей, що і обумовило існування декількох напрямків сучасних природно-правових концепцій) спільним було найважливіше: розуміння права як явища загальнолюдського. Вчені минулих століть стверджували, що природне право є вічним і незмінним, воно супроводжує людство з моменту його виникнення. Природне право - це вимоги, породжені самим людським буттям - право на життя, свободу, рівність, власність, безпеку. Основним положенням природно-правових ідей був і є висновок про існування поряд з нормами законодавства (що утворюють позитивне право) постійно діючих, незалежних від держави норм, які втілюють справедливість. Тому оцінювати правову дійсність з позицій природного права означає оцінювати її з позицій істини (розуму, здорового глузду), а не з позицій ідеологічних постулатів, вигідних владі (що, як правило, істотно впливають на зміст законів). Природно-правовий підхід пов'язував і пов'язує дослідження юридичних проблем з основними людськими цінностями - незалежністю і рівноправністю. Природне право проголошувалося і проголошується ідеєю позитивного права, його основою. Без такої основи законодавство визнається неправовим. Правовими ж визнаються закони, які є позитивним буттям свободи.
Отже, природне право - це ті раціональні засади (начала), невід'ємні від людської природи, котрі визначають справедливі межі свободи, складають підґрунтя позитивного права і постають критерієм його оцінки. Це загальні ідеї, принципи і норми, спираючись на які функціонують правові системи суспільства. Природне право визначає, що дозволено людині у суспільстві, а що заборонено; позитивне право лише віддзеркалює цю даність. Інакше кажучи, природне право - це саморегламентація права63. У такому значенні природне право є всезагальним, придатним для усіх правових систем суспільства, а для позитивного права є "метаправом" чи "зверхправом" та виступає мірилом його справедливості. Дане розуміння природного права передбачає існування загальнолюдської системи цінностей. А чи є можливим існування універсальних ціннісних орієнтирів? Прихильники природно-правових ідей вважають, що так. З цього приводу можна дискутувати, але не погодитися з тим, що при запереченні існування загальнолюдських цінностей стає дійсно складним розмежування таких, здавалося б, простих понять як "добро" і "зло", "свобода" і "свавілля" і т. д. - неможливо. Заперечення загальності начал, що є істинами для кожного, є запереченням можливості нормального спілкування людей взагалі. Логічно постає питання: що утворює систему цінностей, яка притаманна кожному індивіду незалежно від його моральних принципів, культури, віросповідання і політичних поглядів? Невід'ємні, невідчужувані права людини. Вони є виразом природного права - свободи в усіх її багатоманітних життєвих проявах. На них повинні спиратися норми позитивного права, що дає змогу правам людини визначати права влади (держави), а не навпаки. Відповідно до природно-правових ідей юридичне регулювання суспільних відносин повинно орієнтуватися на незалежну особу, тому його основою повинні бути вимоги свободи, виражені у її невід'ємних правах. Але тільки проголошення цих прав є недостатнім для повноцінного життя суспільства. Невідчужувані права людини повинні дійсно реалізовуватися. Забезпечення реалізації прав людини прибічники прир