РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА РЕЛІГІЙНО - МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
2. 1. Структура і педагогічні функції релігійно-морального виховання в українських навчальних закладах Східної Галичини ...........................105
2. 2. Зміст і значення релігійних предметів у вихованні молоді в навчальних закладах Галичини................................................................129
2. 3. Місце і роль дитячих та молодіжних організацій Східної Галичини на рубежі ХІХ - ХХ ст. в системі виховання підростаючого покоління.....155
2. 4. Використання народно-релігійних традицій Східної Галичини
у сучасному педагогічному процесі ..........................................................167
ВИСНОВКИ............................................................................................... 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...............................................191
ДОДАТКИ....................................................................................................218
ВСТУП
Актуальність теми. Проголошення України незалежною державою створило умови для відродження духовності, яке відбувається на тлі сучасних кардинальних економічних та соціальних змін у суспільстві. З огляду на це постала необхідність формування нової виховної парадигми. Це завдання актуалізує потребу розробки методологічних основ виховання як вагомого засобу соціалізації особистості, інтегрування її в систему суспільних відносин, побудованих на засадах рівності, працьовитості, відповідальності, чесності, людяності, віротерпимості, відчуття власної гідності. Об(рунтування напрямів удосконалення форм і методів виховання пов'язане з низкою загальнодержавних програм, зокрема тих, що стосуються забезпечення прав і свобод людини, проголошених Загальною Декларацією прав людини та Конвенцією про права дитини, прийнятими Генеральною Асамблеєю ООН. Їх положення лягли в основу Державної національної програми "Освіта" (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті, Концепції національного виховання, Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти, Закону України "Про загальну середню освіту". У цих документах наголошується, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її розумових і фізичних здібностей, виховання громадян, здатних до свідомого суспільного вибору.
Для успішної реалізації визначених цілей необхідно звернутися до історії української школи, особливостей національного виховання в історичній ретроспективі.
Крім того, формування Української держави в умовах відкритого правового суспільства створює для неї певні проблеми, які вона неминуче мусить вирішувати вже сьогодні. Перш за все, міжнародно-правові документи перебачають право кожної людини на свободу думки, совісті й релігії та свободу переконань і вільне вираження їх. Це призвело до того, що з 1992 до 2000 року в Україні зросла кількість релігійних організацій з 12 962 до 23 543 аж 85 різних ідеологічно-релігійних спрямувань.1 По-друге, в умовах існування тенденції до розширення кордонів поліконфесійності на релігійній карті України українське суспільство повинно поважати себе й бути готовим захищатися від негативних сторонніх впливів (прикладом яких є діяльність Великого Білого Братства в Києві та Аум Сінрікьо в Токіо) [85].
Для успішної реалізації назрілих проблем необхідним є зверннення до міжнародного досвіду та історії тої частини українського суспільства, яке жило в умовах поліконфесійності (йдеться про територію Східної Галичини на рубежі ХІХ-ХХ століть), щоб переосмислити та творчо використати багату спадщину наших попередників.
Ще досвід діяльності братських шкіл та Києво-Могилянської академії на Правобережній Україні, які проіснували до початку ХІХ століття, дає приклади релігійної освіти та релігійного виховання [283].
Водночас продовжувався процес відродження Української греко-католицької Церкви (далі УГКЦ) в Західній Україні. Він активізувався ще на початку ХІХ століття діяльністю служителів Перемишльської єпархії Івана Могильницького та Івана Снігурського на чолі з єпископом (а з 1817 р. Галицьким митрополитом) Михайлом Левицьким з відновлення українського шкільництва [265, с.75]. Згодом піднесли цю справу студенти греко-католицької Духовної семінарії у Львові М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький. Їхніми стараннями вийшов у світ альманах "Русалка Дністровая". Цей процес завершився створенням 1848 р. у Львові Головної Руської Ради на чолі з єпископом Григорієм Яхимовичем. За півстоліття зусиллями передової громадськості Галичини на чолі з митрополитом М. Левицьким вдалося добитися від австрійського уряду рішення про викладання релігії в народних школах для українців та в мішаних школах з українською мовою, відновлення парафіяльних шкіл й відкриття Дяковчительського інституту в Перемишлі (1817-1939) [242, с.34-35, 46-47]. Ще в 1881 р. в УГКЦ була проведена реформа чернечого чину Василя Великого, а 1885 р. - заснована третя єпархія греко-католицької Церкви в Австрії - Станиславівська. Процес відродження Української греко-католицької Церкви завершився Львівським помісним синодом (1891 р.).
У 1848 р. була створена Краєва Шкільна Рада [33. Т.VІІІ], а з часу польської окупації Галичини діяла Кураторія Львівського Шкільного округу, які видавали офіційні розпорядження, що стосувалися справ шкільництва.
Події революції 1848 року та прийняття австрійської Конститутції у Галичині дали поштовх для творення багатьох громадських товариств, які спричинилися до відновлення української освіти й виховання. Це товариство "Просвіта" (1868), Літературно-Наукове товариство ім. Т. Шевченка (далі НТШ, 1873), "Руське Товариство Педагогічне" (1881), "Сокіл" (1894), "Січ" (1900), "Пласт" (1912). Під впливом вищеназваних інституцій і ряду політичних партій виходила велика кількість періодичних видань для