РОЗДІЛ 2
ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА РОЗВИТОК ДЕМОКРАТІЇ
Щоб вирішити, яким чином суспільство, що вступає до інформаційної стадії розвитку, може подолати намагання використати зростаючі можливості ЗМІ для підтримки авторитаристських намагань влади або для маніпулювання суспільною свідомістю з боку транснаціональних медіа-імперій, необхідно усвідомити взаємовплив суспільних, культурних, економічних і політичних факторів, що стимулюють і підтримують демократичну форму правління, і, зокрема, з'ясувати питання за яких умов сучасні ЗМІ здатні сприяти розвитку демократії.
Не слід вважати, що свобода - це якість, яка притаманна засобам масової інформації від народженя. Дж.Харлесс вказує, що першим газетам відводилась роль лише вірних слуг уряду, які мали публікувати політичні погляди та директивні вказівки правлячої верхівки без жодних змін або протиріч. Тюдори, що правили в Англії перед та впродовж шекспірівських часів, та Стюарти, які послідували за ними на початку ХVII сторіччя, саме таким чином визначали функції преси та намагались досягти своїх цілей шляхом цензури та утисків [16, P.28.].
Але з розвитком друкованих засобів масової інформації виникають і перші теорії, що обстоюють необхідність їхнього вільного функціонвання, як передумову свободи і демократії.
У Британії, де народився новий принцип свободи преси, як вважає Джон Кін, сформувалося, щонайменше, чотири різні типи аргументації щодо припустимих меж державної цензури, які лише частково збігаються [62]. Вони варті детального розгляду, оскільки допомагають розробити спрямовану в майбутнє, але свідому свого минулого, політичну теорію засобів масової інформації.
1) Теологічний підхід піддавав критиці державну цензуру в ім'я даного Богом дару людського розуму. З найбільшою красномовністю цей принцип роз'яснювався у "Ареопагітиці" (1644) Джона Мільтона. Мільтон не був прихильником повної свободи преси від державного реґулювання. Він нагадував про право карати за зловживання преси. Однак Мільтон не мав жодних сумнівів у тому, що принципова заборона публікувати відмінні погляди є злом. Всупереч урядовим вимогам, які встановлювали ліцензування та цензуру на книги, Мільтон обстоював вільну пресу заради любові до Бога та розквіту "вільного і знаючого духа". Мільтон вважав, що пряме обмеження преси є малоефективним та контрпродуктивним. Цензура на пресу є також неприпустимою через те, що придушує прояви вільного мислення індивідуумів, а також вияви доброї волі і вибору християнського життя. Господь дарував індивідуумам розум, тож ми маємо здатність читати і вибирати, у відповідності з вимогами совісті, між добром і злом. Бог виявляє свою довіру до нас, дозволяючи читати за бажанням будь-які книги і виносити судження про них для самих себе. Чесноти індивідуумів мають постійно розвиватися і перевірятися шляхом використання суперечливих міркувань та досвіду.
2) Теорія природності свободи преси вперше була чітко розвинута в "Аргументах проти обмеження преси" Метью Тіндела (1704). Тіндел розвінчав релігійне обґрунтування цензури преси, свої міркування він продовжував у дещо іншому напрямку, обґрунтовуючи вимоги свободи преси "природним правом кожного діяти в релігійній сфері, покладаючись на власний розсуд".
Тіндел також поширив ті самі принципи природної свободи слова з релігійної на політичну сферу. "Оточені утриманцями, які готові в будь-якій ситуації виправдати своїх панів, - писав він, - держави прикрашають найгірші з їхніх вчинків та зображують чудовими кольорами найбільш згубні проекти. Наче відданий сторож вільна преса передбачить всі несподіванки та попередить про будь-яку небезпеку". Свобода преси є ґарантом свободи від політичної самозакоханості, парламентської брехні та урядового рабства, - стверджував Тіндел. Це забезпечить добре урядування, яке ґрунтується на природних правах розумних індивідуумів, здатних, разом із їхніми обранцями, жити під верховенством закону.
3) Теорія утилітаризму (корисності) розглядає державну цензуру громадської думки, як "ліцензію на деспотизм" і протилежність принципу "максимального блага підвладних". Арґументи на користь "доброго уряду" через "свободу преси та свободу усного громадського обговорення", найбільш ретельно розвинені у листах Ієремії Бентама "Про свободу преси та публічні дискусії" (1820-1821). Бентам стверджував, що добра політична система має виконувати, зокрема, два завдання: утворювати уряди, що забезпечують благо громадян, узгоджуючи структури громадянського суспільства із правом та вільно-ринковим обміном, та охороняти цих громадян від захланності урядів.
Бентам був переконаний, що уряди завжди керуються власними інтересами: "Така властивість людської природи, коли вона поєднана із владою: якщо вона не зробила якогось зловживання сьогодні, то вона почекає до завтра і, якщо не буде обмежена страхом перед думками і діями громадськості, то зробить це завтра". Деспотизм такого типу - "жагу свавільної влади" - потрібно стримувати, що майже вдалося здійснити в США, завдяки механізмові розширеного виборчого права, таємного голосування та реґулярних виборів. Особливо важливою є свобода преси, адже без неї вибори не можуть вважатися вільним та ефективним вираженням бажань виборців.
Утилітаристський підхід до свободи преси трактує пресу як противагу до деспотичного уряду, як "контроль над поведінкою правлячої меншості". Завдяки цьому уможливлюється створення та застосування законів, які забезпечують "максимальне благо для максимального числа людей". Вільна преса, таким чином, є союзником "блага". Вона допомагає контролювати "звичні привілеї" тих, хто при владі. Вона розкриває їхні таємниці та робить їх більш відповідальними перед підвладними. Вона збільшує можливості розсудливих рішень, надаючи громадськості доступ до суперечливої інформації про реальний світ. Вільна преса є також невтомним громадським оком, що контролює бюрократію, та відвертає кумівство поміж законодавцями та виконавчою владою.
Бентам відкидає твердження, що свобода преси породжує