РОЗДІЛ 2
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ПОБУДОВИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА
2.1. Основні принципи і методи формування інформаційного суспільства в контексті міжнародного досвіду
Розпочинаючи з середини 90-х років ХХ століття проблема побудови інформаційного суспільства стає у багатьох розвинених країн світу одним із пріоритетних напрямків їхньої державної політики. Якщо раніше, з середини 60-х років ХХ століття ця проблема захоплювала лише певні кола науковців, у першу чергу філософів (які були розглянуті нами у першому розділі), то в наш час вона перебуває у центрі уваги держави, стає вимогою і передумовою для ефективного функціонування державного механізму в цілому.
З 1994 року, пріоритетним напрямком державної інформаційної політики багатьох країн світу став курс на побудову інформаційного суспільства, розвитку національних і глобальних інформаційних інфраструктур. Час активізації цього процесу зумовлений проведенням спеціального Конгресу фахівців Міжнародного союзу електрозв'язку (Буенос-Айрес, березень 1994 року), зокрема з історичною промовою віце-президента США А. Гора, в якій був запропонований план розвитку Глобальної інформаційної інфраструктури, а також сформульовані її п'ять фундаментальних принципів:
1) заохочення приватних інвестицій;
2) сприяння розвитку конкуренції;
3) створення рухомої регулюючої структури для підтримки темпів технологічного і ринкового розвитку;
4) забезпечення відкритого доступу до мережі усіх провайдерів;
5) створення універсальної служби та організація універсального обслуговування.
Ці принципи були покладені в основу "Буенос - Айреської Декларації", прийнятої на конгресі, де відзначалося, що глобальна інформаційна інфраструктура має складатися з місцевих, національних і регіональних мереж. Як "мережа мереж" вона сприятиме глобальному використанню інформації, взаємозв'язку і комунікації, створюючи єдині глобальний інформаційний простір та інформаційну ринкову площу.
Сучасний аналіз зарубіжної практики формування інформаційного суспільства дозволяє виділити ряд напрямків, до яких можна віднести:
* заохочення конкуренції, боротьба з монополізмом (контроль за концентрацією власності у засобах масової інформації, видача дозволів на злиття компаній, рішення із дезінтеграції великих компаній-монополістів);
* забезпечення права і технічних можливостей на доступ до інформації й інформаційних ресурсів для всього населення;
* дотримання свободи слова;
* захист інтересів національних меншостей, підростаючого покоління в інформаційній сфері;
* захист національної культурної спадщини, мови, протистояння культурної експансії інших країн;
* забезпечення інформаційної безпеки;
* охорона інтелектуальної власності, боротьба з піратством;
* боротьба з комп'ютерними і високо технологічними злочинами;
* контроль за використанням інформаційних і телекомунікаційних технологій у державних установах;
* цензура в глобальних комп'ютерних мережах (або іншими словами - правове регулювання мережі Інтернет).
Таким чином, нові процеси в комунікаційному світі поставили нові завдання перед політиками, що приймають рішення. Найважливішою обставиною, яку варто брати до уваги при виробленні основ нової політики в інформаційній і комунікаційній сфері, є доповнення технологічної конвергенції засобів комунікації економічною конвергенцією.
Американські дослідники Р.Ноуман, Ч.Макнайт і Р.Соломон висунули ідею нового підходу до політики в сучасній сфері комунікацій та інформації [231]. Вважаючи, що конвергенція засобів масової інформації і телекомунікаційного сектора вимагає якнайширшого підходу з боку політиків і приватного сектора, вони запропонували створити відкриту комунікаційну інфраструктуру. Її чотирма складовими мають бути: відкрита архітектура, відкритий, універсальний і гнучкий доступ. Відкрита архітектура - це технічна сумісність мереж і технологій, до якої повинні прагнути технічні професіонали. Відкритий доступ означає не тільки співіснування різних технічних способів доставки інформації і надання комунікаційних послуг споживачам. Як політична мета він також означає забезпечення справедливої конкуренції на ринку і вільний доступ на нього різних операторів і провайдерів. Поява цієї складової зумовлена економічною логікою. Універсальний доступ до відкритої комунікаційної інфраструктури викликаний до життя ідеями соціального порядку. Острах того, що менш привілейовані групи населення будуть відсторонені від нової інфраструктури внаслідок економічних труднощів, стає рушійною силою нових вимог. Нарешті, гнучкий доступ, на думку американських дослідників, необхідне, але найбільш невизначене поняття. Вони вважають, що публічна або, іншими словами, суспільна політика повинна бути постійно готовою до змін, принесеним розвитком технології, і швидко реагувати на технологічні й економічні зміни [231].
Нове розуміння проблеми доступу до інформації зустрічається сьогодні не лише в дослідників. Усе більше журналістів-практиків розглядають наявність або відсутність доступу до нових технологій як визначальний фактор руху до інформаційного суспільства. Е.Уайт, голова Міжнародної федерації журналістів, пропонує переглянути принципи традиційної медіа-політики на загальноєвропейському рівні через призму доступу до інформаційних технологій [258]. На його думку, неможливо гарантувати демократію і плюралізм у суспільствах, що розділяють людей згідно їх можливостей платити за найбільш істотні послуги. Доступ громадян до технологій поширення інформації і здійснення комунікації має стати невідкладною турботою політиків. Принцип універсальної служби в телефонії повинен бути поширений на нові інформаційні й комунікаційні мережі для того, щоб технологія стала доступною кожному, включаючи і тих, хто не може платити за її використання.
З усіх перерахованих вище проблем саме досягнення універсального, загального доступу до нових технологій викликає в теоретиків найбільшу стурбованість. Відомий дослідник комунікаційних технологій Вільям Мелод