РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-ПРАКСЕОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
КОМУНІКАТИВНОЇ ПОЛІТИКИ
Всі, кому доводилося зіштовхуватися з проблемами теорії комунікації, мали
нагоду пересвідчитися в очевидній термінологічній невизначеності та численних
різночитаннях, що супроводжують означену проблематику, особливо на стику різних
наук та галузей. Ще гостріше проблема постає при розгляді питання (відповідно
до предмету дослідження) комунікацій у суспільстві та пов’язані з нею наукові
засади державної політики.
Щоб провести виважені дистинкції, переконливо визначити межі наукового
застосування понять, про які піде мова, необхідно знайти критерії, через призму
яких ми подивимося на вже відомі, і через те перенасичені зайвими стереотипами,
поняття.
Постає завдання піддати деконструкції та семантично визначити для державного
управління весь наявний термінологічний апарат, що його застосовують до
інформаційної (в майбутньому комунікативної) сфери. В першу чергу проведемо
розрізнення між предикатами комунікативний та комунікаційний.
2.1. «Комунікаційний» та «комунікативний»: етимологічний аналіз відмінностей
(базові поняття дослідження)
Поняття комунікативний та комунікаційний ми часто зустрічаємо як у науковій
літературі, так і в пресі, але аналізу етимологічних відмінностей між ними не
проводилося. Йдеться про прикметник, який утворюється від іменника
«комунікація» та утворює складні поняття. Проблема полягає в тому, що досі не
визначено, який термін правильно вживати: «комунікаційна політика» або
«комунікативна», «комунікаційна культура, етика, філософія тощо» або
«комунікативна». За аналогією з «інформаційною політикою», здавалося, б слід
використовувати «комунікаційна». А проте автор, звернувшись до лінгвістів,
проаналізувавши тлумачення цих термінів у словниках та провівши порівняльний
аналіз для виявлення різниці між цими поняттями, дійшов висновку не лише про
їхню нетотожність в українській мові, а як буде доведено нижче, зазначені
поняття використовуються для означенні різних складових суспільного буття.
Необхідно зауважити, що всі тлумачні та інші словники, які були використані,
мають не повну або не точну картину окресленого ними змісту щодо аналізу
різниці між цими поняттями. У процесі дослідження з`ясувалося також, що не
існує одностайності в питанні доцільності вживання словоутворень
«комунікаційна» культура, етика, філософія або «комунікативна».
До цього часу ці терміни вживаються практично як синоніми, хоча питання про
необхідність проведення різниці між ними виникало. Наприклад, Сарнавська С.О. у
дисертаційному дослідженні, присвяченому комунікативній культурі, «Сучасна
соціальна комунікативна культура (Філософсько-методологічний аналіз)» [144],
використовує і «комунікаційна культура» і «комунікативна культура»,
«комунікаційна філософія та етика» та «комунікативна етика», не окреслюючи
різниці. Є автори (Г.Г.Почепцов, Л.А.Ситниченко, О.Ф.Нечай) [126], [150], які
принципово використовують термін комунікативний, але також цього не
аргументують. Невизначеність цих понять, плутанина у їх вживанні є наслідком
невміння та невикористання комунікативних технологій у практиці державного
управління, а тому, поки суто теоретичним питанням.
Треба зазначити, що проблема вживання того чи іншого терміну постає саме в
контексті української лексики. В англійській та німецькій мовах, де найчастіше
розробляються ці терміни, існує лише одна форма вживання прикметника, похідного
від слова комунікація. В українській мові прикметник від слова комунікація
утворюється у два способи: перший – за допомогою суфіксів «тив» та «н» і другий
– «цій» та «н». Саме подвійна граматично вірна можливість словотворення в
українській мові спонукала до пошуку та вивчення різниці між їх тлумаченням та
способами вжитку. Необхідно зауважити, що попри швидке поширення у світовій
практиці ідей комунікативної філософії, вони залишаються ще дуже мало
дослідженими у вітчизняній науці. Навіть у наукових та владних колах ми
зустрічаємо плутанину не лише на рівні «комунікативний – комунікаційний», а й
щодо понять «інформаційний – комунікативний», що з наукової точки зору є
неприпустимим .
Ми підійшли до визначення першої різниці у вживанні термінів “комунікаційний”
та “комунікативний”. Вона полягає в тому, що “комунікаційний” пов`язаний з
тлумаченням комунікації як сталої системи засобів зв`язку, а “комунікативний” з
розумінням комунікації як процесу обміну інформацією. Таке посилання на різницю
у змісті прикметника в словотворенні від іменника комунікація ми зустрічаємо в
Словнику-довіднику з правопису та слововживання «Комунікаційний. Який
стосується комунікації – шляхів сполучення, транспорту; пов`язаний з
комунікацією: комунікаційні шляхи, комунікаційна мережа. Комунікативний. Який
стосується комунікації як спілкування, інформації: комунікативна функція мови,
комунікативний зв`язок, комунікативне членування речення. Комунікативний –
пов`язаний з переміщенням. Комунікативний закон.» [27]. Схожої думки
дотримується Даль. «Комунікативний, а, е (наук.) Прикм. до комунікації у 2
знач. Комунікаційний а, е (спец.) Прикм. До слова комунікації в 1 значенні.
Комунікаційна лінія» [156].
Розуміння поняття комунікативний через тлумачення змісту комунікації як процесу
випливає також з аналізу сучасних явищ: «комунікація масова – передача
інформації від людини до людини шляхом використання різних каналів і засобів
масової інформації» [154]; «комунікація політична – процес передачі, обміну
політичною інформацією, який структурує політичну діяльність і надає їй нового
значення, формує громадську думку і політичну соціал
- Київ+380960830922