РОЗДІЛ 2 РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ІЗРАЇЛЮ В УМОВАХ ЗІТКНЕННЯ ЕТНО-КОНФЕСІЙНИХ ІДЕОЛОГІЙ
2.1 Засади сіоністської ідеології як основа формування закономірностей регіональної політики єврейської держави.
Сіонізм виник майже сто років тому. Уперше цей термін пустив в обіг віденський інтелектуал Натан Бірнбаум 1885 року. Головною метою сіонізму була реалізація багатовікового бажання євреїв повернутися до місця, де вони могли б мешкати в окремій країні. Шломо Авінері, професор Єврейського університету в Єрусалимі, пише про зв'язок сіонізму та майбутнього процесу державотворення так: "Сіонізм був найбільш фундаментальною революцією у єврейському житті. Він змінив пасивну й набожну надію на повернення до Сіону на ефективну соціальну силу, яка спонукала мільйони людей їхати до Ізраїлю. Вона трансформувала мову традиційно релігійного сприйняття у сучасну та секулярну ідею держави-нації" [47, p.13]. Ідея сіонізму базувалася на вірі в існування спільного минулого і спільного майбутнього єврейського народу. Хоча на час виникнення сіонізму ідея національного відродження була досить слабкою, оскільки більшість єврейських громад Західної та Східної Європи наприкінці 19 століття перебувало під впливом ліберальних ідей, що панували в Європі, і швидше намагалися розглядати себе у контексті загальноєвропейського культурного та історичного процесу. Саме результатом реалізації ідеї єврейської держави мало б стати примирення ліберальних цінностей Заходу з традиційними єврейськими цінностями, що привело б до міжнародного визнання майбутньої єврейської держави та до остаточного подолання антисемітизму у суспільстві.
Поки що ж, на думку Теодора Герцеля (1860-1904), відомого віденського інтелектуала, письменника та журналіста, євреї дарма намагаються бути патріотами у тих країнах, де вони мешкають, дарма євреї віддають їм своє життя і свою власність на рівні з іншими співгромадянами, дарма намагаються примножити славу своєї рідної землі у науці та мистецтві - все це не покращує ставлення до євреїв. "На наших рідних землях, де ми жили протягом століть, нас все ще вважають за чужинців ті люди, чиї предки навіть не з'явилися тоді, коли вже на цій землі було чутно єврейські зітхання. Більшість вирішує, хто тут є чужинцем. Це, як і все інше у стосунках між людьми, вирішується з міркувань сили" [242]. Вперше ідея сіонізму була оформлена у книжці Герцеля, яка побачила світ 1896 року і називалася Der Judenstaat, або "Єврейська держава". У ній він висловив ідею про те, що євреї - це не просто релігійна група, але ціла нація, яка очікує свого народження. Герцель писав: "Я маю вирішення єврейського питання. Я знаю, що це може пролунати як повне безглуздя, і буду не один раз названий безглуздим доти, доки не буде визнано силу того, що я казав" [242]. Ця книжка і стала формальним початком існування сіонізму як інституціоналізованого та систематизованого політичного руху, який базувався на тому, що євреям, які перебувають у вигнанні в інших країнах, і де вони складають меншість, варто покласти край такому становищу залежності від інших і повернутися до Сіону, отримати там статус більшості, і врешті-решт отримати політичну незалежність у вигляді державного утворення. Бен-Гуріон говорив про цю ідеологію так: "Сіонізм був революційним у своїй суті. Це було повстання проти багатовікової традиції мешкати у засланні. Це була воля до реалізації зусилля будувати й творити" [56]. Сам Герцель навряд чи передбачав той історичний та політичний прорив у єврейському рухові, який здійснить його "Єврейська держава". Головна теза, яка шокувала багатьох сучасників Герцеля, зводилася до того, що асиміляція євреїв у інших країнах не вдалася, незважаючи на те, що становище єврейських громад у різних країнах було досить різним - від привілейованого у деяких країнах Західної Європи до "смуги осілості" у Російській імперії. Вальтер Лакер, автор "Історії сіонізму", про природу й суть так званого "єврейського питання" пише: "Єврейське питання існує до цього часу. Це пережиток середньовіччя, від якого цивілізовані нації, очевидно, не можуть позбавитися, як не намагаються це зробити. Єврейське питання залишається всюди, де мешкає достатньо багато євреїв. Туди, де його немає, його привозять єврейські іммігранти. Я не вважаю єврейське питання ані соціальним, ані релігійним. Хоча інколи воно приймає і такі форми. Це - національне питання" (виділено мною. - Є.Ф.) [15,с.188-189].
Праця Герцеля, насичена багатьма технічними деталями майбутнього устрою майбутньої держави, залишала відкритим головне стратегічне питання - де ця держава має бути розташована. Серед можливих варіантів розглядалася як Палестина, що мала безпосереднє історичне та біблійне відношення до єврейського народу, так і Аргентина, яка за словами Герцеля, була однією з найбільш багатих ресурсами та найменш заселеною країною. І в її інтересах було б поступитися євреям частиною своєї території. Що ж до вибору Палестини, то сам Герцель часами був більш схильний до того, аби відхилити палестинське місцерозташування єврейської держави через неможливість швидкої реалізації цього плану. Але Герцель вважав, що створення саме у Палестині єврейської держави могло б стати для Європи частиною оборонного муру проти азійського варварства і таким собі форпостом цивілізації. Подібна культурологічно-цивілізаційна дихотомія багато у чому й визначила не лише подальший дискурс всередині майбутнього ізраїльського суспільства, але й багато в чому зумовила появу єврейсько-палестинського протистояння як протистояння не лише геополітичного чи військового, але й протистояння культурологічного. Один із найвідоміших ізраїльських письменників Амос Оз про сіонізм написав так: "Він був складним поєднанням різноманітних мрій, які за своїм визначенням просто не могли бути реалізовані всі. Сьогодні деякі з них частково реалізовані, інші забуті, а ще деякі перетворилися у жах" [144, р.178].
Що ж до так званої палестинської проблеми, то Герцель фактично відкидав її можливість. Основний принцип, на