РОЗДІЛ 2
ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА СЕРЕДНЬОЇ ДЕРЖАВИ ЗА УМОВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ІДЕНТИФІКАЦІЯ ВИКЛИКІВ ТА ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ
2.1 Глобалізаційні виклики середній державі: виживання і розвиток
Аналіз глобалізаційних викликів державі, коли йдеться про зовнішньополітичні дослідження, слід розпочинати з власне держави, як ключового актора міжнародних відносин і, водночас, вихідного пункту вивчення системи зовнішньої політики. Визначення держави включає два основних дефінітивних елементи ? владно-ресурсний і легітимаційний. За словами М. Вебера, держава є соціальним інститутом з монопольним правом на легітимне застосування насильства [122]. Таким чином, будь-який зовнішній (міжнародний) виклик/загроза уражає або "організацію насильства" (тобто владу) або легітимуючу систему, руйнуючи одночасно й політичну систему. Відповідно ? глобалізація становить небезпеку тоді, коли ослабляє або руйнує перший чи другий елементи.
Окрім двох об'єктів ураження, варто виокремлювати три ступені такого ураження. Вони виокремлюється за трьома базовими цінностями політичної діяльності: безпека, добробут, справедливість. Гарантування безпеки є необхідною умовою, яка повинна виконуватись владою і це становить "нижню (критичну) межу політичного ? "межу Гоббса". Виконавши першу умову, політика має гарантувати добробут, тобто йдеться про політичні функції, покликані забезпечити соціальний захист, економічний правопорядок, технологічний розвиток та економічне зростання. Отож, гарантування добробуту становить серединну межу - нормальності і добробуту. Дж. Локк вважав прагнення захистити добробут головною спонукою до створення суспільства. Тому наступною після нижньої, порогової, "межі Гоббса" (межі безпеки) є серединна межа "нормальності" - "межа Локка". І нарешті найвищою цінністю влади політичної є справедливість - це найвища межа політичних відносин, межа досконалості. Визначний американський філософ Дж. Роулз вважає, що "справедливість є першою чеснотою соціальних інституцій, як істина у випадку систем мислення" [123], стверджуючи при цьому: "Оскільки істина та справедливість є першими чеснотами людської діяльності, то вони не можуть бути предметом компромісу" [124]. Таким чином, йдеться про таку загрозу системі влади (в якнайширшому розумінні) та системі легітимації, яка порушує національну безпеку, добробут, справедливість.
Неспроможність сучасної національної держави, засобом легітимованої влади, гарантувати національні: безпеку, добробут, справедливість є свідченням існування реальної зовнішньої загрози. В разі, коли джерелом такої загрози є глобалізація ? варто говорити про глобалізаційну загрозу.
Проблеми національної держави, її криза за умов глобалізації турбує визначних західних мислителів. Зокрема, видатний британський теоретик політики Дж. Данн вважає нормативне та інституційне ослаблення національно-державного механізму одним із найсерйозніших викликів глобальному соціуму. Він говорить про подвійне загрозливе зрушення ? занепад "нормативного заклику" ідеї національної держави, а з іншого, усвідомлення суб'єктами суспільних відносин нових загроз і викликів, які простягаються далеко за межі національних політій. Таким чином, модерна людина-політична опиняється в загрозливому середовищі перед безліччю глобальних проблем без адекватного інструменту їх рішення. Вона соціально усамітнюється, втрачаючи джерело лояльності, зіштовхуючись з безліччю новітніх проблем [125].
Інший британський політолог П. Кеннеді також вважає однією з найбільших глобальних проблем ХХІ ст. неспроможність сучасних національно-державних механізмів дати адекватну відповідь на виклики глобалізації, однак, на його думку, саме ті суспільства, де цей механізм найефективніший, найбільше пристосовані до виживання в глобалізаційному середовищі [126].
Будь-яка зовнішньополітична реальність має опиратися на такий владний потенціал (національну могутність), який дає можливість реалізувати основні зовнішньополітичні цілі, які, у свою чергу, ціннісно-формально перебувають в рамках вже згаданої ціннісної матриці (безпека, добробут, справедливість). Позаяк йдеться, передусім, про зовнішньополітичний потенціал, то двома основними об'єктами глобалізаційного ураження, в першу чергу постають два основних інструменти зовнішньої політики ? армія і дипломатія. Перший є інструментом досягнення зовнішньополітичних цілей збройними засобами. Другий ? засобами переговорів. Загрозливою є ситуація, коли сучасна держава в глобалізаційному середовищі втрачає можливість захистити себе збройним і переговорно-дипломатичним чином .
Справді, за умов глобалізації, військовий потенціал держави перебуває під загрозою руйнації. По-перше, цього потенціалу може виявитись недостатньо для нейтралізації якісно і кількісного зростаючого спектру загроз. Йдеться про загрози, які своїм сукупним потенціалом переважають воєнний потенціал окремого національного суспільства. З іншого боку, ці загрози можуть бути такими, що традиційні збройні сили просто не готові їх нейтралізувати. В останньому випадку мається на увазі сукупність міграційних, економіко-технологічних, соціокультурних небезпек, які, разом з поширенням організованої злочинності, зброї масового знищення, наркоторгівлі, випромінює новітнє глобалізаційне середовище.
Прикметною є структуризація безпекового потенціалу, запропонована відомим дослідником національної безпеки України В. Мунтіяном, який вирізняє сукупність багатосторонніх і багаторівневих систем взаємозалежних і взаємообумовлених воєнних потенціалів, у трьох з яких ключовою складовою є соціологічна основа. Перша група потенціалів, на думку автора, формується за філософсько-соціологічною основою, друга ? за загально-соціологічною основою, третя ? за частково-соціологічною основою, і, нарешті четверта ? за системним універсальним функціонуванням [127]. Окрім глобалізаційної руйнації безпосередньо військового потенціалу держави, її об'єктом може стати інфраструктура військового інструменту зовнішньополітичної діяльності. Мають