Ви є тут

Художня реалізація універсальної картини світу в "Повісті врем'яних літ"

Автор: 
Бєсєдіна Юлія Анатоліївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U000468
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ II. Універсальна картина світу в "Повісті врем'яних літ".......................................................................................105.
2.1. Моделювання світу у фрагментах усного походження............105.
2.2. Специфіка втілення агіографічного принципу моделювання світу в "Повісті врем'яних літ"......................................................124.
2.3. Розвиток історичного принципу моделювання світу в "Повісті врем'яних літ" і образ історії................................................142.
2.4. Модель світу та її художня реалізація: універсальна картина світу "Повісті врем'яних літ" у діахронії "руху тексту" літопису..........170.
Висновки...............................................................................204.
Список використаної літератури..................................................211.

ВСТУП
"Повість врем'янних літ"1 має значну історіографічну традицію. Вивчення літопису насамперед як твору історичного спиралося на розвідки в галузі вітчизняної історії та історії літератури. Саме тому нові літературознавчі дослідження, пов'язані з досягненнями психології (зокрема, психології несвідомого та масової свідомості), лінгвістики (погляд на мову як систему знаків та структурний підхід до аналізу її явищ) і математики (теорії інформації), не лише відкривають нові шляхи осмислення найдавнішого етапу історії нашого народу, але й дають можливість нового погляду на раніше досліджені тексти. Серед них ПВЛ посідає важливе місце як твір, що є для нашої літератури одним з основоположних.
Літописи Київської Русі почали друкувати в "Бібліотеці Російській", перша частина якої вийшла в Санкт-Петербурзі в 1767 р. З того часу видання та дослідження літописів не припинялось2, а кожен, хто займався вивченням проблем літописання чи початкового етапу історії Київської Русі, змушений був так чи інакше вдаватися до найдавнішої пам'ятки літописного жанру і, разом з тим, до одного з найвеличніших творів старої літератури - "Повісті врем'яних літ".
Від першої публікації в другій половині ХVІІІ ст. ПВЛ довгий час сприймали як твір одного автора, в якому оригінальний текст прихований під пізнішими нашаруваннями та помилками. Характерно, що вже перший дослідник ПВЛ історик В.Татищев спробував розмежувати історичну правду твору й народну легенду. Академік А.Шлецер присвятив значну частину свого життя тому, щоб "очистити" Несторів текст від "темних місць", спричинених, на його думку, помилками переписувачів. Незважаючи на негативне ставлення до початкового періоду руської історії, А.Шлецер дав високу оцінку києворуським літописам у порівнянні з хроніками Західної Європи.
М.Карамзін, працюючи над "Історією держави Російської", не лише використовував матеріал літописів, але й багато зробив для підготовки їх наукового видання. Принцип видання давніх пам'яток, запропонуваний ним (за кращим списком із додаванням варіантів та різночитань), наука використовує і до сьогодні. Окрім того, вчений першим спробував осягнути ідеї, які спонукали літописця в його праці [61].
Відмінний від запропонованого В.Татищевим, А.Шлецером та М.Карамзіним підхід до вивчення літописів був розроблений російським археографом П.Строєвим і продовжений у працях К.Бестужева-Рюміна, М.Костомарова, Д.Іловайського, М.Погодіна, М.Сухомлинова [15; 69; 55; 119; 148] та багатьох інших. П.Строєв та його послідовники витлумачували літопис не як витвір однієї людини, а як зведення, збірник різнорідного та різночасового матеріалу. Це відкривало додаткові можливості для вивчення окремих шарів літописного тексту, що належали різним періодам історії, різним літописцям. Інтенсивна аналітична робота була зосереджена переважно навколо ПВЛ: полеміка велась з приводу питання про авторство Нестора та співвідношення окремих творів у складі літопису. Праці вчених у цьому напрямі збагатили науку великою кількістю розрізнених, але вірогідних фактів, які значно сприяли подальшому вивченню вітчизняного літописання.
Особливе місце у східнослов'янській медієвістиці посідають дослідження О.Шахматова [175; 176]. З урахуванням численних попередників, саме О.Шахматова вважають справжнім творцем наукової концепції вивчення історії літописання. Вчений започаткував нову методологію освоєння цього історико-літературного явища і створив власну порівняльно-текстологічну наукову школу в дослідженні давньої східнослов'янської літератури, найдавнішої доби слов'янської історії та історичної етнографії Східної Європи; ввів у науковий обіг численні рукописи, надрукував важливі літописи та зробив сміливі спроби відновлення втрачених літописних текстів ХІ - ХVІ століть - "спроби, що не знають собі рівних у світовій науці за математичною точністю та майже художньою інтуїцією" [84: 14].
Характерно, що для нового дослідження ПВЛ О.Шахматовим вихідним також стало питання авторства, але метод вченого суттєво відрізнявся від праць попереднього періоду. Відтворюючи історію старокиївського літописання, вчений не будував ізольованих гіпотез, а враховував усі доступні йому списки, усю сукупність фактів, застосовуючи різноманітні прийоми та способи аналізу до всього матеріалу літописних списків у цілому. Д.Лихачов наголошував, що "подібно до того, як узагальнення О.Шахматова охоплювали всі відомі йому літописні списки, його аналіз охоплював весь текст кожного літописного списку зокрема" [84: 28 - курсив автора].
Уявлення про літопис як про внутрішньо цілісне, політично продумане зведення попереднього літописного матеріалу відкривало перед наукою широкі можливості реконструкції та вивчення втрачених пам'яток старого письменства, а також можливість нових досліджень історії Давньої Русі. Історія києворуського літописання постала в дослідженнях О.Шахматова та його послідовників як історія суспільної думки Київської Русі, історія формування її самосвідомості. Водночас не можна не відзначити певну модернізацію психології старокиївського літописця. На думку прихильників ідей шахматівської школи, методи ро