РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ КОМПОЗИЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ТЕКСТІВ ПОЛІТИЧНОЇ ПРОМОВИ
2.1. Трихотомічна структура політичної промови
У лінгвістиці тексту загальновизнаним є той факт, що текст становить єдність змісту й форми. Зміст тексту визначається його тематикою, форма ж тексту зумовлюється розташуванням в певній послідовності складників комунікативних єдностей. Форма організації змісту тексту є його композиційною структурою або структурно-композиційною організацією.
Розуміння композиції як логіки розгортання тексту сягає ще античних часів [7, с. 15-64], і відтоді проблема формального й змістовного в тексті залишалася в центрі уваги філологів [83, с. 35]. Ця проблема розроблялася безпосередньо в поетиці та літературознавчій стилістиці, де була представлена в поняттях сюжету та фабули. Як підкреслює Т. ван Дейк, поетика традиційно займалася вивченням структур текстів [66, с. 135].
На сучасному етапі у зв'язку з екстенсивним розвитком лінгвістики тексту і пов'язаних з нею пошуків нових шляхів і методів аналізу тексту, дослідники вказують на необхідність зближення поетики й лінгвістики в плані вивчення композиційних структур різних типів текстів.
В цьому ракурсі слід розглядати політичну промову як текст особливого типу, в основі якого лежить "трансцендентна структура" (термін О.О.Реформатського, [162]), яка служить для передачі певних, притаманних тільки цьому типу тексту моделей, що характеризуються такими лінгвостилістичними параметрами: аргументативний характер розгортання тексту, об'єктно-суб'єктний спосіб організації інформації, відверта авторська інтенційність, безпосередня і постійна апеляція до адресата, специфіку якого теж визначають односпрямовані і спеціально організовані мовленнєві засоби і набір релевантних комунікативно-прагматичних настанов.
Вибір необхідних рішень при побудові тексту політичної промови не є довільним, оскільки для певних типів тексту вже існують відносно постійні структурно-композиційні моделі, що, в першу чергу, визначають послідовність структурних елементів, з яких складається текст політичної промови. Для сучасних політичних промов існує загальна модель, яка використовувалась ще в античній риториці.
Згідно з теорією античної риторики, ефективного впливу на свідомість адресата можна досягти лише шляхом ретельного конструювання всього тексту, і саме на це орієнтувала адресанта модель обробки мовлення античних риторів. Вона складалася з п'яти операцій: знаходження (inventio), розташування (dispositio), словесного виразу (elocutio), запам'ятовування (memoria) і вимови (actio). Промова, звичайно, створювалася в тій самій послідовності [162, с. 25].
Перші три операції обробки мовлення стосуються безпосередньо процесу текстотворення. Так, операція знаходження - це визначення теми промови, розташування - структурування та систематизація відібраного матеріалу, словесний вираз - це обробка відібраного та певним способом розташованого матеріалу за допомогою синтаксичних, лексичних та інших стилістичних засобів відповідно до заданої комунікативної ситуації.
Класична схема конструювання тексту виявилася придатною для всіх типів публічних текстів, а додержання системи правил організації мовлення в тому чи іншому тексті призвело до того, що тексти, створені в такий спосіб, характеризувалися більшим чи меншим ступенем подібності.
Для організації змісту мовлення в композиційному плані необхідним є другий з п'яти розділів риторики - розташування, що міститься у зведенні правил і настанов, користування якими є необхідним для надання словесному матеріалу упорядкованого характеру, тобто мовленнєвий потік сегментується на такі частини, як: вступ, основна частина, заключна частина [182, с. 122].
Незважаючи на те, що спочатку схема розташування комунікативних розділів тексту була розроблена тільки для промов у суді, даними правилами та рекомендаціями користувалися й в інших промовах: "більшість правил складання промови вважається спільною для всіх типів промов", - підкреслював Цицерон [209, с. 119].
Отже, побудова політичної промови відбувається за античною трихотомічною схемою: вступ, основна частина, заключна частина.
Вступ є необхідним для привертання уваги публіки. Іноді промовець може представити вступ як імпровізацію, щоб довести свою спроможність діяти відповідно до ситуації, що може зарекомендувати його як особистість, яка може діяти так само і в політиці. Основна частина складається традиційно з висунення та доказу тези, вона орієнтована на інформаційний аспект. У заключній частині підводять підсумки основних положень і роблять висновки. Якщо темою політичної промови є вирішення будь-якої проблеми, то у вступі або на початку основної частини чітко визначається ця проблема, а далі йде перелік тих явищ, що її спричинили, і міри з її усунення. У заключній частині міститься заклик за допомогою запропонованих засобів вирішити проблему.
Крім визначення структурних компонентів політичної промови, існують дані щодо їх процентного співвідношення: вступ - 5%, основна частина - 85% (представлення теперішнього стану речей - 20%, можливі наслідки для майбутнього - 25%, різні засоби дії - 40%), заключна частина - 10% [71, с. 11].
При аналізі структурно-композиційної організації політичної промови ми дотримуємось трихотомічної моделі античної риторики, яка вважається типологічною при побудові промови, і служить основою для виділення в тексті смислових інформаційних єдностей - комунікативних блоків, а саме: вступного комунікативного блоку, основного комунікативного блоку і заключного комунікативного блоку.
2.1.1 Вступний комунікативний блок. Питання про те, з чого почати виклад інформації в тексті політичної промови, тобто питання "Як зав'язати спілкування?" є особливо важливим через те, що суттєвим моментом, який передує будь-якому спілкуванню, є контакт, і від того, як буде вирішене завдання привернення уваги й встановлення контакту залежить успіх конкретного акту ко