РОЗДІЛ 2
ІНФОРМАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ В СТРУКТУРІ КРИЗОВОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЇ (НА
ПРИКЛАДІ ЗАКАВКАЗЬКОГО ВЕКТОРУ)
У другому розділі висвітлені медіа-інформаційні державні та позадержавні
кризові стратегії Росії щодо країн Закавказзя наприкінці 1990-х років,
проаналізовані комунікативні стратегії “незалежних” російських ЗМІ за кризових
умов у сусідніх країнах. При дослідженні використано контент-аналіз - метод
систематичної кількісної обробки та інтерпретації форми і змісту інформаційного
джерела. Джерелами фактичного матеріалу стали електронна та друкована
інформаційна продукція видань “Российская газета”, “Независимая газета”, “Новые
Известия”, “Комсомольская правда”, “Известия”, “Московский комсомолец”, “Общая
газета” тощо.
2.1. Інформаційний простір РФ
На терені колишнього СРСР створені потужні інформаційні групи, які мають змогу
значною мірою впливати на суспільну свідомість та процеси прийняття рішень.
Видавнича діяльність є переважно збитковою, ЗМІ для виживання потребують
фінансової підтримки з боку фінансово-промислових груп або криміналітету. Дії
цих інформаційних груп можуть значно зашкодити державним інтересам. Вивчення
засобів функціонування ЗМІ, що належать до різних потужних
фінансово-промислових груп, може суттєво сприяти виробленню політики щодо
подібних ЗМІ, допомогти стабілізації суспільства та мирному розв’язанню
соціальних конфліктів.
На сьогоднішній день в Росії склалася переважно олігархічна система влади.
Головними суб’єктами політики виступають елітні групи. Процеси прийняття рішень
в таких групах відбуваються приховано, втаємничено. Одним з показників,
демаскуючих політику еліт, є інформаційна діяльність підконтрольних засобів
масової інформації.
В інформаційному полі Росії (та України) на період кінця ХХ сторіччя були
створені потужні інформаційні імперії, які за своїми обрисами відповідають
основним ФПГ. Конфлікти та конкуренція між бізнесовими структурами призводять
до розгортання інформаційних війн, а ті, у свою чергу - до поглиблення
конфліктів. Інформаційні війни свідчать про зіткнення інтересів не самих
видань, а сил, що їх контролюють. Аналіз інформаційної політики контрольованих
ЗМІ дає змогу виявити напрями та зміст політики їх володарів, існуючі та
потенційні конфлікти між різними групами, а також прогнозувати подальший
розвиток ситуації. За допомогою певних маніпуляцій можна використати цю
ситуацію для розпалу ворожнечі, чи навпаки - для примирення сторін і зняття
конфліктів. З іншого боку, координована інформаційна діяльність подібних
“імперій”, як свідчить досвід «чеченської кампанії» в Росії, може завдати
значної шкоди національним інтересам держави. Проблема підконтрольності засобів
масової інформації олігархічним кланам є актуальною як для Росії, так і для
України. Дослідження цієї проблеми дає можливість оперативного відстеження та
впливу на ситуацію як в інформаційній, так і в економічній та політичній сферах
[90].
Можна стверджувати, що методи спеціальних інформаційних операцій щодо
здійснення впливу на процес прийняття рішень постійно удосконалюються і,
незважаючи на велику історію їх використання, не тільки залишаються важливим
інструментом політики, а останнім часом формують новий напрямок політичної і
військової діяльності, який за певних умов може бути вирішальним. Саме це і
обумовлює нагальну необхідність дослідження цієї галузі [6, 64].
Автор переконаний, що дане дослідження може допомогти у процесі вироблення та
прийняття рішень, що стосуються зовнішньої політики України. Робота також може
сприяти виробленню засобів протидії небажаним інформаційним впливам з боку ЗМІ,
які контролюються українськими чи закордонними корпораціями.
Як вже зазначалося, на сьогодні в Росії фактично склалася олігархічна структура
влади. Головними суб’єктами політики в РФ є елітні групи. Для пояснення
переходу від “демократії” до “олігархії” можна застосувати “залізний закон
олігархічних тенденцій Р.Міхельса, одного з основоположників елітології.
Сутність цього закону полягає в тому, що “демократія для самозбереження та
досягнення певної стабільності” вимушена створювати організацію, а це пов’язано
з виникненням еліти – активної меншості. Маса має довіритися еліті через
неможливість прямого контролю над цією меншістю, через те демократія неминуче
перетворюється на олігархію [88].
Основоположниками сучасної теорії еліт (елітології), як відомо, є Гаетано Моска
та Вілфредо Парето, який став знаним вченим задовго до визнання теорій Г.Моска.
Проте цілісну концепцію володарюючого класу, його ролі в суспільно-політичному
процесі вперше висунув саме Г.Моска.
Теорія еліт є комплексною науковою дисципліною, що інтегрувала досягнення і
методи політології, політичної філософії, соціології, загальної історії,
соціальної психології, культурології. Предметом елітології є дослідження
процесу соціально-політичного управління, виявлення та опис того соціального
прошарку, який безпосередньо здійснює це управління, інакше кажучи, -
дослідження еліти, її складу, законів її функціонування, приходу до влади та
утримання цієї влади, ролі еліти в соціальному процесі, причин її деградації та
усунення від влади [[lxxxvi], [lxxxvii]].
Фундаментом доктрини є положення про елітарну структуру суспільства як
необхідність та норматив. З переходом від однієї історичної епохи до іншої
змінюється склад правлячої еліти, її структура, вимоги до її якості, але еліта
продовжує існувати і визначати суспільний процес. Влада в суспільстві
здійснюється елітою, тобто організованою та більш-менш згуртованою меншістю,
яка має у своєму розпоряджен
- Київ+380960830922