РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ ХVІІІ СТОЛІТТЯ
2.1. Основні риси державно-правового розвитку Російської імперії
в останній третині ХVІІІ століття
Протягом ХVІІІ століття Росія остаточно сформувалась як абсолютистська імперія. Період правління Катерини ІІ (1762-1796 рр.) відзначився новим етапом у її внутрішній політиці, який отримав назву "просвещенного абсолютизма". Проте сутність державного ладу Російської імперії від цього не змінилась. Основні засади організації влади в країні були подані у наказі Катерини ІІ "Уложенной комиссии" 1767 року: "государь есть самодержавный; ибо никакая другая, как только соединенная в его особе власть, не может действовать сходно с пространством толь великаго государства"* [188, с. 42]. Отже, всі владні повноваження у той час зосередились у імператриці, яка правила країною, спираючись на державні установи та інститути, властиві для абсолютистської монархії [73, с. 1]. Серед вищих органів влади слід виділити Сенат, спеціальні комісії, ради та комітети. Центральний апарат складали колегії та інші прирівняні до них установи. Місцеві органи влади відбивали губернсько-повітово-волосну систему управління, суду та нагляду.
Правотворення та законодавча діяльність у російській державі продовжували спиратися на "твердые основания положительных законов от самодержавной власти исходящих" [6, с. 167]. Поряд із тим, юридична база останньої третини ХVІІІ століття вбирала і правові акти, що були прийняті раніше [189, с. 24].
Новий якісний етап розвитку абсолютизму, активізація політичного життя,
________________________
* При публікації джерел автором зберігались особливості оригіналу. Разом із тим, у дореволюційних російськомовних текстах літеру "ять" замінено на літеру "е", "і" на "и". Твердий знак наприкінці слів відкинуто.
проведення численних реформ, посилення бюрократизації державного апарату - все це вимагало юридичного оформлення [281, с. 29], тому правотворча і законодавча діяльність в окреслений період відзначаються великою інтенсивністю.
За висловом відомого історика-правознавця ХІХ століття - І. Андрієвського -тогочасний процес законотворення складався з таких "главнейших моментов": "1) возбуждения или инициативы закона, 2) составления проекта закона, 3) рассмотрения проекта, 4) утверждения положительнаго закона, 5) издания и обнародования, 6) формы, 7) пространства и силы закона..." [6, с. 166-167].
Зважаючи на вказане зазначимо, що законодавча ініціатива у розглядуваний період належала імператриці, а також вищим та центральним органам державної влади. Останнім доручалося також складання проектів законодавчих актів, однак затверджувалися вони імператрицею безпосередньо. Публікація законів покладалася на Сенат. Йому доручалося складати і акти тлумачення законів, які, проте, також підлягали затвердженню імператрицею [188, с. 45].
Час введення і термін дії більшості правових актів найчастіше не встановлювався. Однак при цьому наголошувалося на необхідності доведення законодавчих актів до населення. Так, "Учреждения для управления губерний Всероссийския Империи" покладали на губернське правління обов'язок оголошення законів (гл. V, ст. 95) [166, № 14392, с. 229-304]. "Устав благочиния" також вказує на неприпустимість "взыскивать с людей исполнения по закону, буде закон не обнародован" (ст. 48) [167, № 15379].
Разом із тим деякі важливі закони набували юридичної сили частково та поетапно. Повне введення у дію наприклад згаданих "Учреждений для управления губерний...", прийнятих у 1775 році, почалося тільки на початку 80-х років ХVІІІ століття, після доопрацювання та доповнення. Проте деякі положення "Учреждений" почали застосовуватися набагато раніше. Так, головні фінансові установи губернії - Казенні палати та Повітові казначейства були введені вже за наказом 18 лютого 1776 року [166, с. 348].
У багатьох законах визначалася територія, на яку розповсюджувалась їх юридична сила. Інколи окремі закони адресувалися певним урядовцям. Особливо це стосувалося так званих "именных" указів, інструкцій і т. д.
За зовнішньою формою законодавчі акти не були однаковими, але чіткого розмежування та класифікації їх не існувало [54, с. 74]. У юридичній практиці іще на початку ХVІІІ століття закони стали розподілятися на устави, регламенти, укази, інструкції та інші - "Табель о рангах", "Плакат о зборе подушном" тощо [188, с. 46]. Спроба розділити укази на "временные и постоянные, изданные в потомственное вечное, и о присоединении последних к регламентам и уставам" була здійснена іще в період правління Петра І. Проте суттєвих змін не відбулося. Про необхідність "разделения российских прав и законов на роды, виды и их раздробления" писали і на початку наступного століття [54, с. 74].
У той же час спостерігається лише намагання уряду встановити розрізнення між законодавчими та іншими правовими актами, що видавалися верховною владою і центральними установами, а також нормативно-правовими актами, які розроблялися місцевою адміністрацією (вони реєструвалися у різних книгах "управы благочиния") [167, № 15379].
Поряд із тим слід вказати, що протягом ХVІІІ століття законодавство стало більш чітким за формою та змістом, менш казуальним. Зберігалися тези про те, що закон не має зворотньої сили [152, № 2789]. Здійснювалися також спроби систематизації нормативного матеріалу на зразок інкорпорації. Це відбивається наприклад в "Собрании из законов, принадлежащем в наставление Уездным Казначеям" [167, № 15405, с. 506-566]. Однак характерною рисою права у ті часи залишалася відсутність формального його розподілу на окремі галузі, що виявлялось і у відсутності кодифікації законодавства.
Спроби подібних законодавчих змагань відбувалися іще наприкінці ХVІІ століття. Кодифікаційні роботи продовжувались і на початку та у середині ХVІІІ століття [188, с. 47]. В нових указах містилас