Розділ 2. Організація прокуратури Республіка Польща на території Східної
Галичини.
2.1. Організація і кадри органів прокуратури.
Внаслідок першого поділу Польщі (1772 р.) Галичина відійшла до Австрії.
Австрійський уряд утворив Королівство Галичини і Володимирії (Східна Галичина,
південні землі Краківського, Сандомирського та Люблінського воєводств) та
об’єднав українські та польські землі у так званий Коронний край з центром у
Львові.
Протягом 1849 – 1850 рр. у Австрії при верховному судовому і касаційному
трибуналах та при вищих крайових судах було запроваджено посади генеральних
прокурорів, а при кожному крайовому суді – державних прокурорів. Розпорядженням
Міністра юстиції від 22 лютого 1849 р. були створені курси підвищення
кваліфікації, а також призначені комісії з прийняття іспитів у чиновників
прокуратури [200].
У 1867 р. Австрія була перетворена на конституційну монархію, що зумовило низку
реформ у судочинстві. За Конституцією 1867 р. в Австрії було створено
триступеневу структуру крайових судів: повітові, окружні (крайові), вищі
крайові суди. Зокрема, судочинство було відділене від адміністрації та
відновлено суд присяжних (1873 р.). Система крайових органів прокуратури
залишалась без змін. Систему судових органів Східної Галичини досліджено в
працях В. С. Кульчицького [146], І. Бойко [147, с. 137-139] та О. В. Липитчук
[150]. Тому немає потреби зупинятись більш докладно на цьому питанні в рамках
даного дослідження.
З 1873 р. прокурори при верховному і касаційному трибуналах отримали назви
генеральних прокурорів, при вищих крайових судах – старших прокурорів, а при
крайових і окружних судах – державних прокурорів. Прокурори вищого рівня
здійснювали нагляд за діяльністю прокурорів нижчого рівня [180, с.82].
На початку ХХ століття прокуратура продовжувала існувати в системі судових
органів і її структура була наступною: при Верховному судовому і касаційному
трибуналі – Генеральний прокурор, при Вищому крайовому суді у м. Львові –
старший прокурор, при окружних судах (10 окружних судів – в Східній Галичині і
5 – в Західній Галичині) – державні прокурори, при повітових судах – (Східна
Галичина – 119 повітових судів , Західна Галичина – 71) – заступники державних
прокурорів [146, Т.2, с. 1046]. Всі прокурори призначались безпосередньо
імператором.
Зокрема, Львівська вища державна прокуратура була створена відповідно до
постанови Міністерства юстиції Австрії від 29 червня 1855 р. і розпочала свою
діяльність 18 вересня 1855 р. Прокуратуру очолював старший прокурор,
компетенція якого поширювалась на округу Львівського вищого крайового суду.
Прокурори діяли спочатку при судах Львова, Перемишля, Самбора, Станіслава,
Тернополя, Золочева, а пізніше – Бережан, Чорткова, Коломиї, Стрия,
Рогатина [180, с.84].
Для представництва фіскальних інтересів у судах Австрії (в тому числі і при
Вищому крайовому суді у Львові) у 1851 р. було утворено окружні фінансові
прокуратури, безпосередньо підпорядковані Міністерству фінансів Австрії.
Галицька фінансова прокуратура була створена 1 липня 1852 р. на основі
фінансової палати і безпосередньо підпорядковувалася Міністерству фінансів
Австрії. Фінансову прокуратуру очолював фінансовий прокурор. Апарат прокуратури
складався із старших радників, радників, секретарів-ад’ютантів, конципістів та
допоміжного службового персоналу. Компетенція прокуратури поширювалась на всю
територію Галичини. Невдовзі структура фінансової прокуратури була змінена і
складалась з президента, канцелярії і 15 департаментів. Фінансова прокуратура
здійснювала контроль і нагляд за всіма фінансовими операціями з державними
коштами, захищала інтереси держави у судах всіх інстанцій [180].
У такому вигляді прокурорські органи проіснували до 1918 р.
У Західноукраїнській Народній Республіці питанню організації і структури
прокуратури приділялось багато уваги. Оскільки прокурорами у Східній Галичині
переважно були австрійці і поляки, прокуратуру довелось формувати заново.
Тимчасово функцію обвинувачення в суді виконували працівники колишньої
австрійської прокуратури, гідні довіри українські патріоти. Організаційно
прокуратура ЗУНР, яка отримала назву “Державна прокураторія”, мала складатись з
“Вищої державної прокураторії”, очолюваної Генеральним державним прокурором
(його так і не було призначено) та з прокуратур судових округів і повітів.
Призначати прокурорів за поданням Генерального державного прокурора повинно
було Державне секретарство судівництва. Але реально цього не було
зроблено [183].
Відповідно до розпорядження Державного секретаріату військових справ про
організацію військового судочинства від 18 листопада 1918 р. було створено
військову прокуратуру, очолювану Генеральним військовим прокурором. Її органами
в областях мали бути військові прокурори, а в округах – судові офіцери [117, с.
2-3]. Суддями польових судів могли бути лише особи з вищою юридичною освітою,
які склали суддівський чи адвокатський іспит. Персональний склад суддів
затверджувався Державним секретаріатом військових справ. Кожен польовий суд мав
складатись не менш ніж з трьох чоловік: голови і двох суддів. Один з яких
виконував функції слідчого, а другий – прокурора [117].
Втім, з самого початку окупації Східної Галичини Польщею було поновлено
діяльність судової системи, яка існувала на цих землях за часів
Австро-Угорської імперії, у зв’язку з попереднім автономним статусом цих земель
та історичними традиціями. Cтруктура прокуратури у Східній Галичині була
залишена такою, якою вона існувала у Австро-Угорській імперії, що було
п
- Київ+380960830922