РОЗДІЛ 2
А. КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ - ТЕОРЕТИК І ОРГАНІЗАТОР УКРАЇНСЬКОГО ШКІЛЬНИЦТВА
2.1. Провідні ідеї розбудови української національної школи в педагогічній спадщині А. Крушельницького
Український педагог Антін Крушельницький залишив велику творчу спадщину, що донесла до нас значну кількість цікавих, самобутніх думок, ідей, положень і висновків з актуальних проблем розвитку освіти, педагогіки, національної школи. Особливої гостроти звучання вони набувають сьогодні, в період розбудови нової системи освіти й виховання. (Зазначимо, що поняття "творча спадщина" у дослідженні трактується як результат діяльності, спрямованої на розгортання українського культурно-освітнього процесу, розвиток національної педагогічної думки, що знайшов відображення в опублікованих та рукописних працях А. Крушельницького.
Як і більшість передової інтелігенції краю, А.Крушельницький глибоко усвідомлював, що без послідовного інтелектуального розвитку нації, без ґрунтовних розробок у галузі шкільництва, науки й культури, без розбудови власної системи освіти важко претендувати на самовизначеність і визнання українського народу світовою громадськістю.
Аналіз педагогічних праць А.Крушельницького доводить, що в центрі уваги автора - ідея української національної школи, співзвучна з потребами сьогодення. Розвиток освіти й виховання, на думку А. Крушельницького, повинен відбуватися, насамперед, у відповідності з національними особливостями й потребами, а також з урахуванням, критичним осмисленням і творчим використанням кращого досвіду інших народів.
Синтезуючи найновіші здобутки тогочасної педагогічної науки, спираючись на "відчуття властивих життєвих потреб нації", А.Крушельницький у своїй багатогранній творчій спадщині представив власну позицію щодо найважливіших теоретико-методологічних проблем розвитку української школи і системи освіти.
Основними працями, у яких визначено мету, завдання, зміст, методи, принципи навчання й виховання; взаємозв'язок розумового, морального, трудового, етичного й фізичного виховання, є "Наука української мови в середній школі"(1912), "Чергові завдання Українського Уряду і громадянства в справі шкільництва" (1920), "Шкільне питання на Україні" (1923), "Рідна школа в минулому, теперішній час і в майбутньому" (1926), "Дитяче господарство: Основа української, національної, діяльної школи" (1927), "Проект зміни способу навчання української мови й літератури в школі" (1928), "Слово до розгубленої молоді" (1931) та ін. (див. додаток Е).
У центрі педагогічних роздумів А. Крушельницького - дитина, особистість із вродженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. Головне завдання виховання - забезпечити розвиток цих якостей, а також національної свідомості й загальнолюдської моралі, сформувати соціально зрілу, працелюбну, творчу особистість, здатну до свідомого життєвого вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного й культурного потенціалу свого народу; "виховання розумного, підприємчивого, діяльного і багатого українського громадянина - тієї основи всебічнього відродження української нації" [225, 18].
Вивчення педагогічних праць А. Крушельницького дає підстави стверджувати, що освіту він визначив як:
1) процес засвоєння учнями теоретичних і практичних знань, набуття умінь і навичок;
2) формування світогляду, моральних, вольових якостей особистості, розвиток її творчих здібностей;
3) здатність використовувати набуті знання для власної, а відтак і суспільної користі, формування вищих мотивів діяльності та інтересів, свідомого ставлення до навчання й виховання [95], [96], [192], [193].
Основним засобом здобуття освіти А. Крушельницький вважав навчання, яке не тільки передбачає засвоєння учнями знань, але й має виховний характер. Виховний характер навчання полягає у прищепленні почуття відповідальності, свідомого й активного ставлення до здобуття знань, розвитку моральних якостей особистості, а також необхідних рис майбутнього працівника: вміння організовувати свою роботу, здійснювати самоконтроль та аналіз її результатів, раціонально використовувати час. "Сучасна школа, - наголошував А. Крушельницький, - не може ограничуватися лиш ... аби подати молодіжи певне quantum (кількість. - Н. Ч.) з різних областей наук, значить не може ограничитися до виобразованя лиш ума, вона повинна ... стреміти до вироблення сильного і постійного характеру молодіжи, мусить приспособити молодіж на добрих горожан і щирих робітників на народній ниві" [55, 18].
Одним із головних чинників реалізації вказаних завдань педагог вважав зміст освіти. А. Крушельницький визнавав, що проблема його визначення в українській національній школі є складною і багатогранною, її розв'язання зумовлене багатьма факторами, серед яких - рівень розвитку виробництва, науки, техніки, культури, педагогічної теорії і практики, соціально-економічних відносин, визначеність мети і завдань виховання, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. "Врешті і то найважніше, - писав педагог, - треба б подумати над рідними плянами шкільництва, рідними нації не тільки формою, але й змістом і духом згідно з вимогами модерних течій у шкільництві: школа - для життя, для громадянства, для виховування й освіти молодого демократичного громадянства" ?114, 68?.
Зважаючи на потребу виховання всебічно розвиненої, активної, особистості, здатної конкурувати на ринку праці, А. Крушельницький стверджував, що в процесі формування змісту освіти необхідно виходити з того, що загальна освіта повинна давати знання, які сприяють розвиткові мислення і які можна застосовувати у практичній трудовій діяльності. Навчальний матеріал повинен бути доступним для учнів, відповідати рівневі їх розвитку, передбачати свідоме й активне засвоєння знань, умінь і навичок, формування наукового світогляду, кращих моральних, духовних та естететичних якостей. Зміст освіти повинен відповідати соціальним потребам суспільства, а навчальний матеріал - мати як наукову, так і практичну цінність [96], [192].
Розміркову
- Київ+380960830922