РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ "ОБҐРУНТУВАННЯ". НОРМАТИВНИЙ ВИМІР ОБҐРУНТУВАННЯ
2.1. Експлікація обґрунтування
З'ясувавши, що обґрунтування є необхідною умовою визначення пропозиційного знання, і крім того, відіграє як центральну епістемологічну (завдяки зв'язку зі скептицизмом), так і метаепістемологічну (завдяки засадничій і конститутивній функції формування як класичного, так і некласичного епістемологічних типів) роль, ми досі не дали адекватного тлумачення самому поняттю обґрунтування. Завданням цього підрозділу буде проведення категоріальних розрізнень, необхідних для презентації аналітичної концепції обґрунтування, а також критичний огляд основних підходів до розгляду проблеми обґрунтування в сучасній аналітичній епістемології.
2.1.1. Класичний та некласичний підходи до визначення обґрунтування. Відсутність єдності в епістемології, що є характерною рисою нинішньої філософської ситуації4, зумовлена не лише описаним раніше формуванням класичного та некласичного типів епістемології, не лише розбіжностями думок стосовно долі епістемології і значенням ідеї обґрунтування для останньої, але також не в останню чергу відсутністю такого розуміння самого обґрунтування, яке б поділяли більшість філософів аналітичної традиції. Власне, дві проблеми - формування певного епістемологічного типу і визначення стосовно розуміння обґрунтування - є рекурсивно залежними: певний епістемологічний тип визначає спосіб інтерпретації ідеї обґрунтування, але водночас певна інтерпретація обґрунтування конституює епістемологічний тип. На користь останнього свідчить також існування розмаїття епістемологічних теорій (наприклад, фундаменталізм, когерентизм, пробабілізм, фундагерентизм, інфінітизм, контекстуалізм, інтерналізм, екстерналізм, прямий реалізм, релаєбілізм, прагматизм та ін.), що виділяються згідно різних, інколи несумісних між собою критеріїв, а тому не можуть розглядатися у якості рівноправних конкурентів не за силою чи слабкістю представлених аргументів, а з причини повної чи часткової несумісності вихідних принципів, довкола яких вони формуються. Перш ніж робити поспішні "куніанські" висновки про існування навіть у межах однієї традиції (sic!) "несумірних парадигм" і виступати за проліферацію епістемологічних теорій, слід з'ясувати, з яких принципів вони виходять і чи існує спосіб їх узгодження або, принаймні, зменшення конфлікту.
На користь доволі відмінного розуміння поняття обґрунтування можуть слугувати вказівкою навіть слова, якими воно означується. Так, повними синонімами / антонімами до поняття "обґрунтовані" (переконання) виступають прикметники warranted / unwarranted - обґрунтовані, ґрунтовні / безґрунтовні, необґрунтовані, безпідставні; та justified / unjustified - обґрунтовані, виправдані, справедливі / необґрунтовані, невиправдані, несправедливі. Частковими - rational / irrational - раціональні / нераціональні; та reasonable / unreasonable - розумні, розважливі, прийнятні / нерозумні, нерозважливі, неприйнятні. Хоча не існує чітко вираженого правила, яке б пояснювало такий слововжиток, все ж проведене нами дослідження оригінальних текстів дозволяє припустити, що використання "warranted" на відміну від "justified" вказує на неспростовну обґрунтованість, тоді як якщо переконання "justified", припускається, що воно може виявитись хибним. Отже, у випадках, коли ці терміни використовуються без розрізнення, можна говорити про зближення поняття обґрунтування з ідеєю достовірності, проведення розрізнення є вказівкою на фаллібілістичний характер теорії. Аналогічно використання слів "rational" "reasonable" у якості часткових синонімів до "justified" вказує на зближення ідеї обґрунтованості з "раціональною прийнятністю". Далі ми спробуємо показати, що ці розрізнення відображають, з одного боку, різні тенденції в тлумаченні обґрунтування, з іншого боку, вони можуть бути адаптовані за допомогою створення епістемічної ієрархії.
Одна з таких тенденцій стосується динаміки і статики віри: обґрунтування відноситься як до акту віри (переконання), так і до оцінки змісту переконання. Відповідно, коли мовиться, що суб'єкт є обґрунтованим у переконанні (justified in belief), цей вираз може мати значення 1) поведінка суб'єкта є епістемічно виправданою; 2) прийняття переконання не є безпідставним (існують достатньо гарні підстави для прийняття переконання з точки зору підтвердження його істинності).
Вказане розрізнення проливає світло на два види (або дві концепції) епістемічного обґрунтування, які В.Ріґз називає "відповідальнісним" (responsibilist justification) і "істиннісним" (truth-condusivist justification) обґрунтуванням [267; p. 452]. Теорії, які приймають "істиннісну" концепцію обґрунтування [202, 136, 161], якщо не визначають обґрунтування через здатність приводити до істини (truth-conduciveness), то принаймні вважають таку здатність необхідною. Останню тезу можна тлумачити подвійним чином, що накладає різні рівні вимогливості: або обґрунтування має необхідний зв'язок з істиною (обґрунтованість чи необґрунтованість переконань визначається лише з позиції істинності), або обґрунтування означає лише оптимізацію способу досягнення істинності. Ця різниця є суттєвою, оскільки встановлює рівні залежності обґрунтування від істини в її конкретній інтерпретації - епістемологічній (нормативній, яка потребує лише критеріїв оцінки "істина / хиба") чи онтологічній (яка вимагає для визначення істини співвіднесення наших переконань з чимось поза нашою свідомістю). Подібним чином тлумачить два розуміння співвідношення істини і обґрунтування С.Старджин (S.Sturgeon), виділяючи "соліпсистське" та "несоліпсистське" обґрунтування: "Соліпсистське обґрунтування є функцією доксастичних та субдоксастичних станів суб'єкта. Несоліпсистське обґрунтування є функцією дійсних і (релевантних) контрфактичних істиннісних значень переконань суб'єкта" [292; p.99]. Погоджуючись загалом зі змістом вказаних визначень, ми не можемо прийняти таку термінологію, оскільки термін "соліпсистський" не узгод
- Київ+380960830922