Морфонологічні процеси у словозміні та словотворі староукраїнської мови другої половини XVI - XVIII ст.

РОЗДІЛ 2
МОРФОНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ В СИСТЕМІ ІМЕННОЇ
СЛОВОЗМІНИ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДРУГОЇ
ПОЛОВИНИ XVІ - XVІІІ ст.
2.1. Словозмінна морфонологія та її особливості у формах іменних частин мови
Об'єктом вивчення словозмінної морфонології виступають видозміни фонем у морфах однієї морфеми. Вихідним для характеристики умов цих видозмін є поняття морфонологічно релевантної позиції; останню розуміють як позицію сполучуваності непрямого варіанта основи зі словозмінним формантом (флексією), перед яким у кінці варіанта фіксується інший фонологічний сегмент, аніж у вихідному варіанті основи [208, с. 13].
Основа слова та флексія звичайно вимагають певної підготовки до сполучуваності, оскільки замість того, щоб утворити ланки послідовно поєднаних одиниць, морфеми видозмінюються в цьому процесі, перекривають одна одну (частково або повністю накладаються) і навіть зазнають відсічення та нарощення. І якщо "альтернації являють собою внутрішні перетворення самого знака, то лінійні операції призводять до синтагматичних змін початкового символа" [Там само].
Треба відзначити, що наявність флексії не виступає умовою для появи морфонологічно релевантної позиції. На морфонологічну характеристику слова у словозмінних парадигмах впливають характер структури кінцевого сегмента основи ("зони морфонологічних перетворень"), граматичне значення флексії і характер її структури (вокалічної, нульової) та результати взаємодії цих двох факторів. На морфонологічну структуру слова можуть впливати також вибір даним словом конкретної моделі словозміни, його семантика і стилістичні причини.
Оскільки кожній частині мови притаманні власні лексико-семантичні ознаки і способи їх вираження, то взаємодія основи і флексії має виразно виявлену специфіку у словозмінних парадигмах різних частин мови. Зокрема, для іменної словозміни характерним є відкритий тип закінчень (словозмінних морфів), який співвідноситься із закритим типом основи [229, с. 206]. Крім того, для субстантивної системи української мови характерна варіативність флексій із тотожним граматичним навантаженням, що зумовлює наявність дублетних парадигм того самого слова, а отже, призводить, залежно від вибору моделі словозміни, до різних морфонологічних характеристик тих самих іменників. Це свідчить про складну і нестабільну картину морфонологічної структури іменної словозміни української мови [208, с. 178].
Крім понять варіанта основи та флексії, важливим для характеристики морфонологічних явищ у словозмінних парадигмах є поняття початкової форми (вихідної форми). Найчастіше, описуючи морфонологію іменної словозміни, дослідники вважають вихідним той тип основи, який представлено у словниковій формі, тобто наз. відмінок одн., оскільки від нього можна найлегше передбачити решту альтернантів. Проте існують також інші критерії добору напрямків [221, с. 42].
Система флексій і система альтернацій у словозмінних парадигмах взаємодоповнюють одна одну, хоча першій належить домінуюча роль. Це зумовлено нетотожністю формальної виразності морфологічних і морфонологічних засобів. Флексія має морфемний статус і є формою, а морфонологічна характеристика може бути тільки частиною форми [146, с. 19-20]. Крім того, кожна словоформа характеризується наявністю флексії, що є показником конкретного значення, тоді як поява альтернації зумовлена певними умовами як фонологічного, так і морфологічного характеру, і її точне значення визначити неможливо.
2.2. Варіативність морфонологічних моделей іменної словозміни у староукраїнській мові другої половини XVI - XVIII ст.
На формуванні морфонологічної системи староукраїнської мови позначилися особливості відмінювання іменників, пов'язані з існуванням у XVI - XVIII ст. двох типів літературної мови - ближчого до народного та книжного, між якими не існувало різкої межі, оскільки вони перебували в постійній взаємодії. Саме це зумовило появу тотожних за семантикою, але різних за формою вираження мовних одиниць, або варіантів. Причинами варіантності були також загальна невпорядкованість норм та істотні діалектні відмінності в мові зазначеного періоду.
Система словозміни іменників староукраїнської мови, що склалася на давньоукраїнській основі, зазнала значних змін. Поділ на відміни, який ґрунтувався на основотворчих суфіксах, у процесі історичного розвитку розпався, виник новий розподіл за ознаками роду та системою відмінкових флексій. Зміни, що сталися у зв'язку з перерозподілом типів відмін іменників та в системі відмінювання, частково засвідчені уже в найдавніших текстах. У пам'ятках XVI - XVIII ст. зафіксовано лише залишки окремих форм давньоукраїнської системи відмінювання, проте відбито в цілому виразно окреслені типи відмінювання іменників, властиві і новій українській мові [204, ч. 2, с. 90-91].
До складу першої відміни увійшли в основному іменники колишніх основ на -*a, -*ja, деякі іменники жін. роду основ на -*i, окремі іменники із суфіксами -ер- та -ъв- (останній - від основ на -*u). Друга відміна склалася протягом віків унаслідок злиття іменників чол. і серед. родів з основами на?-*o-, -*jo-, -*u-, -*i-, -*es- та -*en. До складу третьої відміни увійшли іменники жін. роду колишніх основ на -*i та окремі іменники з основами на приголосний. Четверта відміна склалася внаслідок злиття іменників серед. роду з давніми основами на -*en та -*et [103, с. 50-52].
У проаналізованих пам'ятках зафіксовано лише невелику групу іменників, що належать до III та особливо IV відмін. Набагато частіше фіксуються іменники II і I відмін, відповідно і кількість морфонологічних явищ, відбитих у парадигмах цих іменників, значно переважає. Найчастіше морфонологічні процеси характеризують категорії відмінка та числа.
Незавершеність процесу уніфікації відмінкових форм, безперечно, впливала на формування морфонологічної системи, створюючи нестабільну систему морфонологічних моделей староукраїнської мови XVI - XVIII ст., тому у відмінюванні іменників засвідчено паралельні нові і давніші форми.
Найпоширеніши