РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВІДОМЧИХ ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
2.1. Розвиток мережі та матеріальний стан відомчих дошкільних закладів
Після закінчення другої світової війни в СРСР основна частина капіталовкладень
направлялася на відбудову й розвиток вугільної промисловості, чорної металургії
й енергетики. Це дозволило країні до середини 50-х років досягти довоєнного
рівня з виробництва промислової продукції. Найбільшим промисловим регіоном на
території України залишався Донбас, що містив у собі територію
Ворошиловградської (із 1958 по 1970 р. Луганська) і Сталінської (із 1961 р.
Донецька) областей. Із зростанням кількості промислових підприємств
збільшувалася необхідність забезпечення їх робочою силою. Для цього держава
прагнула задіяти на виробництві максимально можливу кількість як чоловіків, так
і жінок. Залучення до роботи й утримання на підприємствах жінок-матерів стало
можливим завдяки відкриттю при них дитячих дошкільних закладів. Унаслідок цього
на території Донбасу розгортанню мережі дитячих ясел і садків приділялася
особлива увага.
Як уже вказувалося в попередньому параграфі, система дитячих дошкільних
закладів, що існувала на території УРСР, складалася з дитячих садків і
ясел-садків, що організовувалися відділами народної освіти, різноманітними
відомствами й організаціями за державним планом. Методичне керівництво всіма
типами дошкільних установ здійснювалася Міністерством освіти та його органами
на місцях.
Понад 70% дошкільних закладів належали до так званих відомчих і фінансувалися
за рахунок коштів, що виділялися підприємствами й організаціями. Прибутки
підприємств (у радянській системі економічних відношень переважна частина
прибутків забиралася в вигляді податку державою) мали тенденцію до
зменшення[188, С.272]. Особливістю системи дошкільного виховання
Ворошиловградської й Сталінської областей була перевага закладів саме відомчого
підпорядкування. Вони становили біля 86% від загальної кількості, що значно
перевищувало загальноукраїнський рівень. Унаслідок цього саме дошкільні заклади
відомчого типу мали домінуючий вплив на формування особистості дитини.
Базуючись на даному твердженні, розглянемо розвиток дошкільних закладів на
території Донбасу з кінця 50-х до початку 90-х рр. ХХ ст., що були організовані
різноманітними установами й відомствами й виділимо періоди цього процесу.
Перед тим, як перейти до вивчення стану мережі дошкільних закладів дамо стислу
адміністративно-територіальну й економічну характеристику Донбасу. До середини
50-х рр. Луганська та Сталінська області займали практично рівні за площею
території, відповідно 26684 тис. км. кв. і 26510 тис. км. кв. При цьому
населення Сталінської складало 4262 тис. чол., а Луганської – 2452 тис. чол.,
що менше в 1,7 рази. Відповідно до цього показники по кількості дитячих
дошкільних закладів на цих територіях мали значні відмінності. У структурі
населення обох областей явно домінувало міське: у Луганській – 79% , у
Сталінській – 86%. Основною доходною частиною бюджету Донбасу була промислова
продукція. Головними галузями промисловості – вугільна, чорна й кольорова
металургії, важке машинобудування й хімічна [150, С.7-8; 151, С.9-10]. Серед
областей УРСР по валовій продукції промисловості Луганська область займала 4-е
місце, а Донецька – 2-е, що дозволяло останній більш швидкими темпами
розширювати мережу дитячих дошкільних закладів і покращувати їхнє матеріальне
забезпечення (Див. дод. А).
У 1956 р. основні показники розвитку народного господарства СРСР у порівнянні з
1945 р. збільшилися в 2 рази: уся продукція промисловості (1917 р. = 1) склала
22, валова продукція сільського господарства – 2 [152, С. 30]. Незважаючи на
явне прискорення темпів розвитку економіки, ми бачимо, що сільське господарство
в 11 разів відставало від показників промисловості. У зв’язку з прискоренням
розвитку народного господарства до середини 50-х рр. кількість дитячих
дошкільних закладів на території Донбасу досягла довоєнного рівня. Зі звітів по
дитячих садках за 1956 рік очевидно, що на території Ворошиловградської області
нараховувалося 299 дошкільних закладів (7% від загальної кількості по УРСР), у
яких виховувалося 17866 дітей. Із них 252 заклади (84% від загальної кількості
по області) були відомчими й обслуговували 15816 дітей (89% від загальної
кількості по області) [38, арк. 1а]. У Сталінській області цей показник був
значно вищий (у 1,6 рази) і складав 488 одиниць (11% від загального числа по
УРСР) при наявності 36701 дитини. 423 дитячих садки (87% від загальної
кількості по області) мали відомче підпорядкування й обслуговували 31813 дітей
(88% від загальної кількості по області) [37, арк. 1]. У цілому відомчі дитячі
дошкільні заклади Донбасу нараховували 675 одиниць, що склало 16% від загальної
кількості по УРСР. Цей показник був суттєвим досягненням населення обох
областей по забезпеченню дітей дошкільними закладами.
В архівних документах цього часу відомчі дошкільні заклади були представлені як
“дитячі садки інших відомств (міністерств)”: електростанцій, вугільної, чорної
металургії, хімічної, промислових товарів, промислової кооперації, радгоспів,
шляхів сполучень, загального машинобудування й шахтного будівництва. Найбільша
кількість відомчих дошкільних установ була розташована в таких містах і районах
Ворошиловградської області: Кадіївка – усього 43 дитячих садки, із них відомчих
– 41 (35 – Міністерства вугільної промисловості, 5 – чорної металургії);
Антрацитівський – усього 16 дитячих садків, із них 15 Міністерства вугільної
промисловості; Краснодонський – усі 16 дитячих садків були відомчими (13
дошкільних уста
- Київ+380960830922