РОЗДІЛ 2
Теоретико-методологічне обґрунтування шляхів удосконалення діяльності керівника
в органах державної влади
2.1. Визначення концептуальних моделей діяльності керівника
Діяльність сучасного керівника в органах державної влади тісно пов'язана з
розвитком та здобутками наукової галузі «Державне управління». Звідси, у разі
визначення концептуальних моделей її вдосконалення, випливає необхідність як
використання вже напрацьованих положень науки державного управління, так і
здійснення оригінальних наукових розробок нових положень, теорій, підходів,
моделей, концепцій, методів тощо.
Тому, насамперед, будемо виходити з чіткого визначення об’єкта і предмета
науки державного управління. За визначенням Н.Нижник та С.Мосова, «об’єктом
дослідження теорії державного управління є управлінська діяльність усіх
органів державної влади», а предметом – «закономірності і принципи» такої
діяльності [120]. При цьому необхідно враховувати, що ця діяльність
реалізується через управлінські функції відповідних органів державної влади в
результаті розосередження функцій державного управління, і що ці
різнорівневі функції мають певну
специфіку [169, с. 121].
Зазначена специфіка виявляється переважно у фаховій спеціалізації керівників і
значно меншою мірою – у методах та засобах їх роботи.
Автором запропоновано модель діяльності керівника, яка базується на
виокремленні політичної, адміністративної та правової складових функціональної
діяльності керівника, розкриває їх зміст та відображає весь спектр суспільної
спрямованості дій керівника (рис. 2.1).
Однією із складових діяльності керівника є політична. Остання передбачає
особливу відповідальність керівника в підготовці проектів політичних рішень, а
також у забезпеченні їх реалізації.
Така діяльність охоплює виявлення проблем та прогнозування розвитку держави, її
окремих галузей і регіонів, надання пропозицій до проектів концепцій та
стратегій їх розвитку, розробку державних, регіональних та галузевих проектів і
програм, участь на своєму рівні у формуванні державного та місцевих бюджетів,
які найбільшою мірою відображають, через економічні показники, політику, що
реалізується. Керівник у системі державних органів завжди має бути
представником держави, провідником ціннісного та політичного курсів держави.
Саме дотримання цієї необхідної умови забезпечує досягнення цілей держави на
певних етапах її розвитку. А достатньою умовою останнього є високий
професіоналізм та бездоганні моральні якості керівника, його патріотизм та
працьовитість, обов’язковість і наполегливість, толерантність та
принциповість.
Політична складова фактично присутня в діяльності всіх керівників, оскільки
пов’язана з розробленням політики організації, яку він очолює. У той же час
роль організацій у суспільному житті суттєво відрізняється. На рівні держави,
яка є великомасштабною організацією, політика організації набуває характеру
державної політики, а роль і відповідальність керівника в такій організації є
високою й суттєво збільшується в міру зростання службової ієрархії в системі
державного управління.
Робота керівника в органах державної влади, тобто в системі державного
управління, супроводжується великим обсягом нормативно-правового
документообігу. По-перше, діяльність керівника врегульована низкою
законодавчих та інших нормативно-правових документів, яких необхідно суворо
дотримуватися, а отже, і добре знати. Для цього, ураховуючи можливі суттєві
зміни в законодавстві на стадії державотворення, такі документи слід постійно
відстежувати та вивчати. По-друге, сфера діяльності, в якій працює керівник,
теж накладає вимоги досконалого знання нормативно-правової бази, що її
врегульовує. Причому тут теж існує проблема змін у законодавстві та їх
відстеження, що дуже важливо й для чого широко впроваджуються в управлінську
практику інформаційно-довідкові системи з чинного законодавства. Але додається
й проблема власної участі в процесі таких змін. Дійсно, у процесі своєї
діяльності керівник стикається з випадками наявності прогалин у законодавстві,
тобто наявності не врегульованих нормативно явищ, процесів, видів діяльності
та робіт, зокрема, відсутності відповідних стандартів, положень, інструкцій,
регламентів, дозволів, заборон тощо. Іншою проблемою є виявлення
невідповідностей чинного нормативно-правового регулювання певних суспільних
відносин сучасній практиці їх застосування. У цих випадках необхідно вносити в
установленому порядку зміни до законодавства. Участь у ліквідації прогалин та
внесенні змін до законодавства робить керівника та очолюваний ним колектив
повноправними учасниками правотворчого процесу. Ні в якій іншій сфері
діяльності, окрім роботи у владних структурах, такий вид робіт не є
домінуючим.
Переважно у широких верствах населення уявлення щодо діяльності керівника
пов’язуються з її адміністративною складовою. Часто цю складову діяльності
керівника ототожнюють з менеджментом, а її зміст пов’язують з виконанням
управлінських функцій планування, організації, мотивації та контролю, які в
зазначеній послідовності шляхом їх пов’язування функціями комунікації та
прийняття управлінських рішень утворюють процеси управління [111]. Причому
функція планування розглядається в широкому розумінні як сукупність
передбачення, прогнозування, програмування (розробка планів, проектів, програм)
та проектування (прив’язка планів, проектів та програм до всіх видів ресурсів
для надання їм потенціалу здійсненності). Функція організації охоп