РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ВЛАСТИВОСТЕЙ ТРИКУТНИКА В УМОВАХ РІВНЕВОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ
2.1. Методичні особливості вивчення властивостей трикутника в умовах рівневої
диференціації
Диференціація навчання є запорукою розвитку учнів з різними можливостями у
вивченні геометрії. Упровадження рівневої диференціації передбачає продуктивне
використання групової діяльності учнів на всіх етапах уроку.
Спілкуючись під час роботи у групі, учні отримують можливість з’ясовувати
незрозумілі для себе запитання, своєчасно виявляти і виправляти допущені
помилки, навчатися вислуховувати думку свого товариша, доводити правильність
власних суджень, приймати колективні рішення.
Відомо, що саме у школярів-підлітків (13-15 років) послаблюється зв’язок із
учителем, і навпаки, з’являється інтерес до спілкування зі своїми ровесниками.
Практика свідчить про ефективність організації групової роботи учнів, яку
доцільно продовжувати використовувати в основній школі.
Групова робота на уроці не може бути самодостатнім процесом. У структурі уроку
вона органічно поєднується з фронтальною та індивідуальною формами організації
діяльності учнів. Дидактикою опрацьовано різні варіанти поєднання цих форм.
Цікаві варіанти послідовної реалізації фронтальної, групової та індивідуальної
робіт запропонував І.М. Чередов [227]:
Ф+Г+І або Г+Ф+І,
де фронтальна робота (Ф), групова робота (Г), індивідуальна робота (І). Дані
поєднання вказують тільки на комбіновану форму роботи в класі, не розкриваючи
технологію проведення уроку. Відсутні вказівки на види пізнавальних завдань,
які розглядаються під час фронтальної, групової та індивідуальної формах
навчання.
Р.А. Хабіб [222] деталізував варіанти поєднання цих форм, доповнюючи їх видами
необхідних пізнавальних завдань. Для групової та індивідуальної робіт він
пропонує використовувати єдині (є) і диференційовані (д) завдання у такій
послідовності:
1) К® Гє® Ід® Гє® К;
2) К® Гє® Іє® Гє® К;
3) К® Гє® Іє® Ѕ+ІдЅ® Гє® К;
4) К® Гд® Іє® Гд® ЅКЅ;
5) К® Гд® Ід® Гд® ЅКЅ;
6) К® Гд® Іє® Ѕ+ІдЅ® Гд® ЅКЅ, де (К) – колективна робота.
Наявність дужок вказує на те, що окремі ланки не обов’язкові і можуть бути
опущені. Дані варіанти поєднують тільки організаційні форми роботи на уроці, не
враховуючи його тип та дидактичну мету, і тому вимагають подальшої розробки.
Досліджуючи додатковий фактор впливу типу уроку геометрії, І.Я. Василенко [41]
подає схеми поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм роботи з
огляду на тип уроку:
1) на уроках вивчення нового навчального матеріалу:
а) Фа® Фн.м.® Іє® Гє® Ф;
б) Фа® Гє® Ф® Гє® Ф;
в) Фа® Фн.м.® Гє® ЅГдЅ® Ф;
г) Фа® Гє® Ф;
2) на уроках формування вмінь розв’язувати вправи:
а) Фа® Гє® Гд® Ід® Ф;
б) Фа® Гд® Ф;
в) Фа® Гє® Ф® Іє® ЅФЅ;
г) Фа® Гд® Ф® Ід;
3) на уроках узагальнення і систематизації знань учнів:
а) Фп® Гє® ЅІєЅ® Ф;
б) Фп® Гд® ЅІдЅ® Ф, де Ф, Фа, Фн.м., Фп – фронтальна форма організації
діяльності відповідно під час актуалізації, вивченні нового матеріалу,
повторенні вивченого матеріалу [41, с.67].
Пропоновані послідовності чергування організаційних форм навчання не повністю
реалізують можливості вчителя використовувати дані поєднання відповідно до типу
уроку. Проаналізуємо запропоновані схеми зі сторони дій учителя і учня на
уроці.
На уроках вивчення нового матеріалу актуалізація опорних знань проходить у
вигляді фронтального опитування без вказівки на усну чи письмову форму. Ці
аспекти потребують подальшої методичної деталізації.
Етап пояснення нового матеріалу також відбувається у фронтальній організації
діяльності учнів. Учитель – носій нової інформації, а учень сприймає цю
інформацію, тобто стає споживачем.
Для первинного закріплення нового матеріалу вчитель пропонує у вигляді
фронтальної, групової або індивідуальної форм роботи єдине (спільне) завдання
або вправу. Це позитивний момент з огляду на необхідність зразка оформлення
дій.
На уроках формування вмінь розв’язувати задачі, знову ж таки, для актуалізації
опорних знань та вмінь використовується фронтальна форма роботи. І тільки
пізніше з’являються диференційовані завдання для групової та індивідуальної
форм навчання.
Аналогічна схема роботи учнів та вчителя на уроках узагальнення і
систематизації знань учнів. З вище сказаного можна зробити висновок: для
актуалізації опорних знань та умінь використовується тільки фронтальна робота;
групова та індивідуальна форми навчання, що передбачають диференційовані
завдання, використовуються на уроках формування вміння розв’язувати задачі та
узагальнення і систематизації знань учнів.
Отже, дана схема обмежує роботу учнів над подальшим підвищенням рівня
навчальних досягнень та дозволяє колективно сприймати нову інформацію, а не
самостійно здобувати її.
Ми пропонуємо групову диференційовану роботу поєднувати з індивідуальною і
використовувати це поєднання на всіх етапах уроку: під час актуалізації опорних
знань, вивченні нового матеріалу, формуванні вмінь розв’язувати вправи.
У педагогіці існують різні підходи до класифікації уроків:
за дидактичною метою (І.М. Казанцев [115], І.Т. Огородніков [177], В.О. Онищук
[178]);
за дидактичними завданнями, що розв’язуються на уроці (М.М. Яковлев, А. Сохор
[235]) та ін.
У нашому дослідженні за основну класифікаційну ознаку прийнято дидактичну мету
та переважаючий вид пізнавальної діяльності учнів, тобто визначальною
приймається пізнавальна функція уроку. Урок, на якому учні самостійно
здобувають навчальну інформацію, а вчитель тільки допомагає їм у цьому,
найцінніший урок для розвитку учня. Згідно такого підходу виділимо пізнавальні
етапи уроку, які розкривають логіку навчально-пізнавальної діяльності:
актуалізація потрібного навча
- Київ+380960830922