Ви є тут

Економічні важелі державного регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу

Автор: 
Могильник Людмила Петрівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U001378
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПІДТРИМКИ ЦУКРОБУРЯКОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ
2.1. Ефективність функціонування цукробурякового підкомплексу в умовах ринкових
перетворень.
Цукробуряковий підкомплекс був і залишається одним із важливих для економіки
нашої держави. Це пов’язано з одного боку зі сприятливими грунтово-кліматичними
умовами, з іншого, з рядом економічних факторів.
По-перше, цукор є одним із обов’язкових компонентів раціону людини. По-друге,
цукор, як сировина, використовується в більшості галузей харчової промисловості
– кондитерській, хлібобулочній, консервній, дріжджовій, спиртовій та інших, а
меляса – для виробництва спирту, дріжджів, лимонної та молочної кислот. Саме
тому, держави виробляють власний цукор, щоб забезпечити свою економічну,
технологічну та продовольчу незалежність.
По-третє, відходи цукрової промисловості є цінними кормами для
сільськогосподарських тварин. Так, при переробці 1 тонни цукрових буряків крім
цукру отримують близько 4% меласи та 83-85% жому. Ці продукти використовуються
як для безпосереднього згодовування великій рогаті худобі та свиням (поживність
їх складає, в середньому, 0,8-0,85 кормових одиниць з 1 кг меласи та сухого
жому), так і для виготовлення комбікормів.
При вирощуванні цукрових буряків отримують гичку (до 50% від валового збору
коренеплодів), яку або згодовують у свіжому вигляді (використовують при
організації зеленого конвеєра), або силосують. Поживність одного кілограма
гички становить 0,22 кормові одиниці.
Отже, у 2003 році з 1 га посіву цукрових буряків при урожайності 188 ц/га, було
отримано в середньому по 34,9 ц кормових одиниць високоякісного корму та 21,8 ц
цукру.
По-четверте, цукрові буряки – це інтенсивна сільськогосподарська культура, яка
вимагає застосовування сучасних засобів обробітку ґрунту, внесення добрив,
засобів захисту рослин. Всі ці заходи є обов’язковими для збереження родючості
та фізичних властивостей ґрунтів. Висока прецемісткість цукрових буряків та
цукру вимагає створення додаткових робочих місць, що в умовах низького рівня
зайнятості населення має стратегічне значення для країни в цілому (за
підрахунками, в цукробуряковому підкомплексі зайнято близько 4 мільйонів осіб
[45, С. 8]). Розвиток підкомплексу також забезпечить підвищення рівня оплати
праці працівників, дозволить покращити інфраструктуру села, що має велике
соціальне значення саме для сільського населення.
Ще перед початком етапу економічних перетворень Україна була п’ятою державою у
світі по виробництву цукру, випереджали її Бразилія, Індія, Китай та США.
Цукрова галузь держави виробляла 13,3% обсягу бурякового цукру у світі, крім
того, обладнання та потужність цукрових заводів дозволяло займатися переробкою
тростинного цукру-сирцю, і, таким чином, Україна виробляла близько 5% від
загального світового виробництва цукру з тростинного та цукрових буряків
[200].
За період з кінця 40-х до кінця 80-х років розвиток галузі був пов’язаний, перш
за все з процесом інтенсифікації виробництва. Державою виділялися значні кошти
на технічне переоснащення галузі, підвищення її фондозабезпеченості, активно
почали застосовувати мінеральні добрива, впроваджувалися заходи щодо покращення
ґрунтів (наприклад, вапнування). Відбувалося розширення площ, зайнятих під
посівами цукрових буряків аж до кінця 70-х років, коли розміри посівів
стабілізувалися.
Одним із головних завдань стало нарощування обсягів виробництва за рахунок
підвищення урожайності коренеплодів. З цією метою розроблялися нові
високоінтенсивної технології вирощування цукрових буряків, які передбачали
внесення науково обґрунтованих норм органічних та мінеральних добрив,
підживлення рослин в період вегетації, використання хімічних засобів захисту
рослин від шкідників, хвороб та бур’янів, дотримання рекомендованої густоти
посіву.
Інтенсифікація галузі, звичайно, призвела до підвищення собівартості продукції,
але одночасно знизилися затрати ручної праці до 0,7 людино-годин на 1 ц.
продукції. Основним покупцем готової продукції була держава, яка і
встановлювала закупівельні ціни, які диференціювалися в залежності від
природних зон.
Рівень рентабельності виробництва цукрових буряків поступово підвищувався і на
кінець 80-х років становив, в середньому по Україні, більше 30% (у 2003 році по
всіх категоріях господарств – 6,2%).
Однак, не можна не відмітити і негативні моменти. Незважаючи на всі заходи, які
запроваджувалися, урожайність цукрових буряків в нашій державі завжди була
набагато нижчою за середньосвітовий рівень. Це пояснюється недотриманням всіх
технологічних вимог вирощування культури, втратами продукції при
транспортуванні та відсутності належного матеріального стимулювання
працівників. Не високою є також потужність цукрових заводів. Так, в середньому
по Україні цей показник становить 2,7 тис. тонн за добу, в економічно
розвинутих бурякосійних країнах Європи – близько 7,5 тис. тонн на добу.
Обладнання багатьох заводів є застарілим і тому не ефективним. Для підвищення
продуктивності підкомплексу необхідні кошти, особливо актуальною ця проблема
залишається і на сьогоднішній день.
З початку 90-х років ситуація в цукробуряковому підкомплексі значно
погіршилася. Відомо, що аграрна сфера вимагає особливої уваги та підтримки з
боку держави. Це зумовлено такими факторами, як пряма залежність виробництва
від природно-кліматичних умов, нееластичність попиту на сільськогосподарську
продукцію та нестійкі ціни на неї, що пов’язано з конкурентним середовищем,
довгий, порівняно з іншими сферами виробництва, термін обертання капіталу та
особливості відтворення, що