Формування професійних інтересів студентів педагогічних училищ у процесі вивчення іноземних мов.

РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ІНТЕРЕСІВ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ
УЧИЛИЩ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ
2.1. Наукові та практичні засади до вивчення іноземних мов та їх вплив на
формування професійних інтересів
Успішне формування професійного інтересу можливе за умови сформованості
високого рівня професійних умінь та навичок, які входять до складу професійної
компетенції викладача іноземної мови.
Кожен із запропонованих у попередній главі компонентів роботи, незважаючи на
необхідність їх інтегрованого використання, потребує окремого детальнішого
розгляду та аналізу. Таким чином, у другому розділі ми виділимо суттєві аспекти
розвитку мотиваційної сфери, підвищення ефективності роботи на заняттях,
залучення студентів до виконання завдань, що містять елементи квазіпрофесійної
діяльності, із метою розвитку навичок професійного спілкування, педагогічних та
методичних навичок, визначимо структурні елементи завдань, які викликатимуть
інтерес у студентів та компоненти професійної компетенції.
Проблемою формування професійно значущих якостей майбутніх педагогів займались
Н.В. Кичук, З.Н. Курлянд, А.Ф. Ліненко, Г.О. Нагорна, О.С. Цокур, Р.І. Хмелюк,
Г.А. Долгова та ін.
Згідно із словником методичних термінів, професійна компетенція вчителя
іноземної мови включає мовну компетенцію (дає уявлення про знання системи
іноземної мови та про вміння нею користуватися для розуміння мовлення інших
людей і для висловлювання власних думок в усній чи письмовій формі, а також для
аналізу мовлення учнів з точки зору його відповідності нормам мови, що
вивчається), мовленнєву й комунікативну компетенції (здатність до використання
іноземної мови як засобу спілкування у різних сферах і ситуаціях) та методичну
компетенцію (здатність користуватися іноземною мовою у професійних цілях,
навчаючи мови) [1].
Згідно з визначенням Г.А. Долгової та її співавторів, професійна ком­петенція
вчителя іноземної мови складається зі спеціаль­ної компетенції (предметні і
надпредметні знання, які роз­вивають особистість, тобто знання загальних та
основних навчальних дисциплін), технологічної (методичної), управлінської
(організаторської, менеджерської) та кому­нікативної компетенцій. Особливістю
останньої (кому­нікативної) компетенції є її органічне входження у склад
спеціальної, технологічної та управлінської компетенцій як засобу їх реалізації
[59].
Т.С. Ощепкова та її колеги виділяють мовну, комунікативну і методичну
компетенції вчителя іноземної мови [258].
Ми виходитимемо з позиції, що для успішного сприяння формуванню професійного
інтересу необхідна цілеспрямована робота викладача іноземної мови з розвитку
мовних та мовленнєвих навичок, методичних та загальнопедагогічних, а також
загальнокомунікативних навичок студентів педагогічних училищ та коледжів.
Сфера спілкування студентів педагогічного училища та коледжу є не лише
особистісно, але й професійно значущою. У процесі оволодіння фаховими
дисциплінами, проходження педагогічної практики вони виробляють власний стиль
педагогічного спілкування. Властива вчителю система індивідуально -
типологічних, відносно стабільних особливостей спілкування є одним із
вирішальних факторів успішної психологічної взаємодії.
Педагог повинен мати власний, індивідуальний стиль педагогічного спілкування, в
якому виражається своєрідність його особистості. Водночас, це не заперечує
того, що ефективне педагогічне спілкування передбачає здатність до гнучкого
переходу від одних способів спілкування до інших, адекватніших ситуацій.
Очевидно, слід прагнути до вироблення збалансованого індивідуального стилю
спілкування, в якому яскрава вираженість певних параметрів міжособистісної
поведінки поєднується із здатністю гнучко й адекватно реагувати на можливі
ситуації педагогічної взаємодії.
Аналіз літератури свідчить, що, незважаючи на різницю в концептуальних підходах
та оцінках, більшість авторів все - таки сходяться у визнанні як оптимального
(із точки зору забезпечення сприятливих умов для успішного навчання і
повноцінного особистісного розвитку учнів) стилю педагогічного спілкування,
який відповідає суб’єкт – суб’єктній, діалогічній стратегії соціальної
взаємодії, передбачає рівноправність психологічних позицій педагога та учнів,
взаємну активність, відкритість та конгруентність, готовність визнати позицію
партнера, безумовне особистісне прийняття один одного, зацікавлене та
доброзичливе ставлення. Вважається, що побудова педагогічного процесу на
принципах діалогу, як психологічно рівноправного співробітництва вчителя та
учнів, є необхідною умовою реалізації особистісного підходу у розвитку творчої
поведінки учнів. Рядом дослідників доведено, що діалог є найбільш адекватним
суб’єкт - суб’єктним властивістю людської природи і тому найприйнятнішим для
організації продуктивних, особисто розвивальних контактів між людьми, в тому
числі в процесі навчально - виховної взаємодії.
З одного боку, під професійно - педагогічним спілкуванням розуміється “ведення
діалогу з метою встановлення і розвитку контактів викладача з учнями на уроці і
поза ним, спрямоване на створення сприятливого клімату й іншого роду
психологічну оптимізацію навчальної діяльності й відносин” [124, с. 3]. З
іншого боку, професійно - педагогічне спілкування являє собою реалізацію
програм мовної поведінки залежно від здатності людини орієнтуватися в ситуації
спілкування; уміння класифікувати ситуації залежно від теми, завдань,
комунікативних установок, що виникають в учасників спілкування, а також під час
спілкування в процесі адаптації; знання країнознавчого характеру [47].
Як зазначають Т