Розділ 2. Організаційно-методична система
виховання естетичного ставлення старшокласників
до творів мистецтва української діаспори
2.1. Експериментальна методика виховання
естетичного ставлення старшокласників
до творів мистецтва української діаспори 85
2.2. Процес виховання естетичного ставлення старшокласників
до творів мистецтва української діаспори 112
2.3. Результати впровадження методики виховання
естетичного ставлення старшокласників
до творів мистецтва української діаспори 142
Висновки до другого розділу 152
Висновки 156
Список використаних джерел 161
Додатки 189
ВСТУП
Розвиток освіти в Україні та процес її інтеграції у європейську і світову
спільноту потребують істотного удосконалення духовної культури людини.
„Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів
розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають глибокого
оновлення системи освіти” [173, 3], а отже й естетичного виховання, яке входить
до її структури.
У постанові спільного засідання колегії Міністерства освіти і науки України і
Президії Академії педагогічних наук України „Про Концепцію загальної середньої
освіти” зазначено, що одним із основних завдань загальноосвітньої школи є
„виховання школяра як людини культури з розвиненим естетичним і етичним
ставленням до навколишнього світу і самої себе” [173, 4]. Реалізація цих
завдань вимагає внесення істотних змін у зміст і процес естетичного виховання,
важливою складовою якого є естетичне ставлення учня до творів мистецтва.
Чимало праць присвячено проблемі естетичного ставлення, різні аспекти якої
досліджувалися у роботах Л.Акулової, О.Алавідзе, В.Бутенка, Н.Бутенко, Д.Джоли,
І.Зязюна, Л.Коваль, А.Комарової, В.Корнієнко, Н.Крилової, Ю.Крупника,
Є.Лановенка, Ю.Поршнєвої, І.Регейло, Л.Столовича, М.Тофтула, Г.Хурошвілі та ін.
Єдиної думки про структуру та загальні закономірності функціонування складових
цього поняття поки що немає. Але погляди науковців сходяться на тому, що
основними його складовими є естетична свідомість та естетична діяльність. Ми
вважаємо, що естетичне ставлення – це активна форма чуттєво-практичного
освоєння дійсності, процес взаємодії естетичної свідомості суб’єкта з
естетичною цінністю об’єкта. При цьому суб’єкт характеризується розвиненими
почуттями, судженнями та здатністю і бажанням конструктивно сприймати і
створювати нове (як у судженнях, так і практично-прикладній діяльності).
Естетичне ставлення є одним із найвагоміших результативних джерел виховання,
яке впливає на розгортання інтелектуальних та емоційно-вольових процесів
розвитку учня.
Вищою формою естетичної свідомості, у якій виявляється естетичне ставлення, є
мистецтво, позитивний вплив якого на формування гармонійно розвиненої
особистості підтверджено Б.Ананьєвим, Л.Виготським, Т.Гавриловою,
Д.Кабалевським, Б.Неменським, Л.Печко, Б.Тєпловим, Т.Цвелих, Г.Шевченко,
Б.Юсовим, П.Якобсоном та іншими вченими.
Виховання школярів засобами мистецтва передбачено і Концепцією національного
виховання, де зазначається необхідність пізнання перлин національного мистецтва
[105, 20].
У документі акцентується увага на величезному значенні „висвітлення правдивої
історії культури та освіти нашого народу, повернення до культурних надбань,
відкриття замулених сторінок нашої спадщини. Неабияку вагу тут має викладання
історії української культури..., повернення імен видатних українських...
художників, композиторів, митців слова, культурних діячів,... імен тих
українців, які збагачували чужу культуру...” [105, 19].
У діаспорі проживає четверта частина світового українства. Найбільше українців
мешкає в державах колишнього СРСР. Вони становлять східну діаспору. Доля її
склалася так, що вона не створила суцільної діаспорної спільноти та типового
діаспорного життя і структури.
Самобутність і національно-етнічну свідомість більшою мірою зберігають люди
українського роду, що перебувають у західних країнах. Саме завдяки їм
розвинулося багатогранне культурне життя української діаспори поза етнічними
землями. Це самобутнє життя специфічно плекала та частина діаспори, яку
доповнювали свідомі вихідці з України, що відзначилися фаховими, науковими та
мистецькими досягненнями, зберігаючи свою ідентичність і сприяючи престижу
українства у своєму оточенні. Серед них імена В.Винниченка, М.Грушевського,
П.Холодного та багатьох інших.
Крім того, у 30-х роках українському письменству випало пережити „червоний
терор”, який знищив три чверті українських митців, а українському народу -
жахливий голодомор, під час якого загинули мільйони людей. Деморалізована
реаліями дійсності література не могла протистояти системі та відгукнутись на
страшні події. Лише ті, кому пощастило втекти від системи за межі радянської
України, змогли описати пережите чи почуте (І.Багряний, В.Барка, У.Самчук).
Хоча відірваність від рідної землі, недостатньо близьке знання її проблем,
послаблений дотик до специфічної атмосфери життя не могли так чи інакше не
проявитися у творах мистецтва української діаспори, але вони компенсувалися
умовами індивідуальної свободи, перспективою вільного художнього пошуку,
можливістю експериментувати і створювати оригінальне мистецтво, модернізуючи
його зміст і форми.
Вивчення творів мистецтва української діаспори, які увібрали новітні світові
ідеї й особливості інших національних культур, набуває особливого значення на
етапі інтеграції України у Європейську співдружність, оскільки вестиме до
гуманізації освіти, розвиватиме толерантне ставлення до культури інших народів.
Про це наголошується у державному стандарті базової і повної середньої освіти:
- Київ+380960830922