Розділ 2. Системний метод і механізм «навантаженості» наукового факту
2.1. Теоретичні основи системного методу
В середині 20 ст. кібернетика показала важливість системного аналізу. Вона і
ряд пов'язаних з нею технічних дисциплін підкреслили його важливість для
механізмів системного управління. Вони дали зрозуміти, що поняття «системи»
органічно пов'язано з поняттями управління, цілісності, елементу, підсистеми,
зв'язку, відношення, структури і т.д.
В основу дослідження механізму "навантаженості" наукового факту покладений той
варіант загальної теорії систем, який з середини 60-х років розвивається групою
одеських філософів. Вона одержала назву параметричної загальної теорії систем.
2.1.1. Створення загальної теорії систем
В історії розвитку системної методології засновником однієї з перших загальних
теорій систем прийнято вважати американського біолога Л.Ф. Берталанфі, який
помітив, що «системи всюди!» [19, 30], [20]. Родоначальниками системної
методології так само є французький, швейцарський лінгвіст Ф. Де Соссюр,
югославський математик М. Петрович, російський філософ, політик, вчений,
економіст О.О. Малиновській, відомий під псевдонімом О.О. Богданов [21], [22],
які почали займатися цими проблемами набагато раніше, ніж Л.Ф. Берталанфі. Як
підкреслює А. Уйомов, системний метод – це загальнонауковий метод, який може
бути застосований в цілому ряді як природничих, так і гуманітарних наук [179].
Інтенсивні розробки в області системного підходу і загальної теорії систем
починаються приблизно з середини 20 століття. Проте і саме поняття «система»
має свою тривалу історію. В античності була сформульована теза про те, що ціле
більше суми його частин, тобто система означає щось більше, ніж сукупність її
елементів. Система несе в собі заряд певної цілісності. Стоїки розуміли
«систему» як світовий лад, тобто вони звертали увагу на іншу системну якість, а
саме впорядкованість, яка може бути знайдена при аналізі зв'язаності елементів,
утворюючих систему. В розвитку філософії, починаючи з античності, велика увага
приділяється розкриттю специфічних особливостей систем стосовно знання.
На системність пізнання звернув увагу І. Кант [79]. Подальший розвиток ця
системна лінія одержала в Шеллінга [201] і Г.Гегеля [54], [55]. В 17 – 19 ст. в
різних спеціальних науках досліджувалися певні типи систем, наприклад,
геометричні, механічні системи та ін.
У 60 – 70-і роки починається бурхливий розвиток системних досліджень в СРСР. У
Москві, Києві, Одесі та ін. містах з'являються центри з розробки системних
досліджень. Проводяться конференції. Почали випускатися збірки: "Проблеми
формального аналізу систем" (1968) під редакцією В. Садовського [161], А.
Уйомова [180], "Проблеми методології системного дослідження" (1970) під
редакцією І. Блауберга, В. Садовського, Є. Юдіна [25]. Друкуються перші
монографії "Становлення і сутність системного підходу", автори І. Блауберг і Є.
Юдін, "Підстави загальної теорії систем", автор В.Н. Садовській. З 1969 р. в
Москві випускається щорічник "Системні дослідження. Методологічні проблеми", з
1971 р. в Новосибірську – збірка "Системний метод і сучасна наука".
Проблематику, що стосується саме системного підходу, розглядав у своїх роботах
цілий ряд дослідників, таких, як І.В. Блауберг і Є.Г. Юдін [25,97-98], Ю.
Урманцев [184], В. Садовський [162], В. Тюхтін [176], А. Аверьянов [1], В.
Саратовський [162], М. Месарович [111], В. Дружинін і Д. Конторов [94], Г.
Портнов та І. Сараєва [146], Л. Сумарокова [105] та ін. Питання про
«навантаженість» і розкриття механізму «навантаженості» наукового факту на
основі системного методу ними не підіймався. Л.М. Терентьєва [174], досліджуючи
дві філософські течії: емпіризм і теоретизм, розглядає проблему теоретичної
"навантаженості" наукового факту, проте системна "навантаженість" і механізми
цієї "навантаженості" не розкривалися. В даному дисертаційному дослідженні буде
показано, як трансформується значення наукових фактів у ході розвитку системи
знання. Системний метод, яким ми скористаємося, має ряд позитивних моментів.
По-перше, це принципи, на яких він ґрунтується.
А. Уйомов у параметричній ЗТС виділив наступні принципи поняття системи.
- Відносність. «Річ, яка є системою за одним концептом, може не бути такою за
іншим. Важливо лише, щоб до цієї речі ми прийшли після того, як зафіксували
концепт системи» [183, 39]. В цьому і полягає відносність поняття системи.
-Принцип універсальності, який полягає в тому, що «будь-які властивості і
відносини можуть виступити в ролях концепту і структури системи» [183, 25],
[178, 65], [180].
- Принцип подвійності системного моделювання. «Властивості» і «відносини»
виступають як подвійні поняття, так само, як, наприклад, крапка і площина у
тривимірному просторі. Ця проблематика була детально розглянута А. Уйомовим у
1963 році [178, 64].
Три принципи: подвійності, відносності і універсальності так само, як і дві
трійки категорій, належать параметричній ЗТС і є додатком до тих аргументів
адекватності вибору на користь даного варіанту теорії систем, які були
відображені в підпараграфі 1.1.3.
По-друге, параметрична ЗТС, як пише А. Уйомов, "має справу не тільки зі
складними системами, а з системами будь-якого порядку складності, довільними
системами" [178, 45]. Це дає нам можливість для дослідження "навантаженості"
наукового факту, яка за своєю природою є ускладненням знання в питанні
співвідношення факту і теорії.
По-третє, це категорії параметричної ЗТС, на яких вона ґрунтується. Цими
категоріями є річ, властивість і відношення. Окрім цієї трійки категорій у
параметричній ЗТС існує ще одна трі
- Київ+380960830922