Розділ 2
КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТЕЖЕНИХ ХВОРИХ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна клінічна характеристика обстежених хворих
У дослідження включено 163 хворих на ХСН I-IIА стадії (за класифікацією
М.Д.Стражеска-В.Х.Василенка) ІІ-ІІІ функціонального класу (по NYHA) [19] в віці
64-92 роки (середній вік 78,8±1,2 роки) з тривалістю захворювання 1-7 років,
які перебували на обстеженні та лікуванні в Дніпропетровському обласному
госпіталі для ІВВ. Чоловіки склали 96,3% (103 особи), жінки 3,7% (4 особи).
Перевага чоловіків обумовлена специфічністю контингенту госпіталю. У всіх
хворих була ІХС: стабільна стенокардія напруження ІІ-ІІІ ф.к. (за Канадською
класифікацією). У 83 хворих діагностовано АГ: у 55 хворих (51,4%) ІІ стадії, у
28 (26,2%) – ІІІ стадії; 20 пацієнтів (18,7%) мали в анамнезі (1-7 років)
інфаркт міокарда, 8 (7,5%) – порушення мозкового кровообігу. Контрольну групу
склали 23 хворих від 65 до 92 років (середній вік 78,6±1,3 роки) без
об’єктивних даних за наявність серцево-судинної патології. Групу порівняння
становили 34 хворих від 69 до 91 року (середній вік 77,2±1,4 роки) на ІХС та АГ
без клінічних та об’єктивних даних за наявність ХСН.
Не залучались у дослідження хворі на гострий інфаркт міокарда, з аритміями, які
обумовлюють порушення гемодинаміки та потребують корекції антиаритмічними
засобами (шлуночкові екстрасистолії, миготіння та мерехтіння передсердь,
пароксизмальні тахікардії, синдром брадисистолії), на ендокринні порушення
(цукровий діабет, гіпотиреоз) .
Таблиця 2.1
Характеристика хворих на ХСН в залежності від віку
60-74 роки
75-89 років
Кількість пацієнтів(n (%))
28 (100)
67 (100)
Стать:
чоловіча
26 (92,9)
66 (98,5)
жіноча
2 (7,1)
1 (1,5)
ХСН І ст.
8 (28,6)
12 (17,9)
ХСН ІІ А ст.
20 (71,4)
55 (67,1)
ІІ функціональний клас
18 (64,3)
49 (73,1)
ІІІ функціональний клас
10 (35,7)
18 (26,9)
АГ ІІ стадії
28 (59,6)
27 (56,2)
АГ ІІІ стадії
12 (42,9)
25 (37,3)
ІХС: стабільна стенокардія ІІ ф.к.
5 (17,9)
17 (25,4)
ІХС: стабільна стенокардія ІІІ ф.к
20 (71,4)
44 (65,7)
перенесений ІМ (від 1 до 10 років)
7 (25,0)
23 (34,3)
перенесене порушення мозкового кровообігу (від 1 до 7 років)
5 (17,9)
3 (4,5)
Групу спостереження становили 95 хворих. Усі хворі отримували інгібітори АПФ,
за необхідністю додатково призначались пероральні нітрати, серцеві глікозиди та
ін. (табл. 2.2). Для визначення впливу в-адреноблокаторів та іАПФ на стан
кардіогемодинаміки [187] і гуморальний профіль обстежені пацієнти розподілені
на дві групи залежно від варіанту терапії: першу групу склали хворі, що
обов’язково отримували іАПФ, другу – іАПФ у комбінації з в-блокаторами.
Порівняння даних обстеження між першою та другою групами дозволяє аналізувати
вплив на них фармакологічного фактору на стан кардіогемодинаміки,
поліпептидного складу мембран еритроцитів, функцію ендотелію судин та
мікроальбумінурію.
Таблиця 2.2
Терапія хворих на ХСН по групах
1 група
2 група
іАПФ
47 (100)
48 (100)
Пероральні нітрати (n (%))
33 (70,2)
40 (83,3)
Серцеві глікозиди:
дігоксин 0,25 мг/доб
3 (6,4)
1 (2,1)
Антагоністи кальцію
6 (13,8)
Діуретики
32 (68,1)
30 (62,5)
Аспірин 100-325 мг/доб
30 (63,8)
38 (79,2)
Статини
2 (4,6)
10 (20,9)
Першу групу склали 47 хворих на ХСН, які щоденно приймали еналаприлу малеат у
дозі від 10 до 20 мг на добу (середня доза 15,9±1,1 мг/доб) протягом від трьох
до шести місяців. Препарат у дозі 10 мг/доб був призначений у 19 (40,4%)
пацієнтів, в дозі 20 мг/доб – у 28 (59,6%) пацієнтів (табл. 2.3).
Таблиця 2.3
Характеристика хворих на ХСН по групах
1 група
2 група
Середній вік (рік)
78,9 ± 2,0
78,6 ± 2,8
Стать (n (%)):
чоловіча
45 (95,7)
47 (97,9)
жіноча
2 (4,3)
1 (2,1)
ХСН І ст.
12 (25,5)
8 (16,7)
ХСН ІІ А ст.
35 (74,5)
40 (83,3)
ІІ функціональний клас
36 (76,6)
30 (62,5)
ІІІ функціональний клас
10 (21,3)
18 (37,5)
АГ ІІ стадії
28 (59,6)
27 (56,2)
АГ ІІІ стадії
5 (10,6)
23 (43,8)
ІХС: стабільна стенокардія ІІ ф.к.
26 (55,3)
13 (27,1)
ІХС: стабільна стенокардія ІІІ ф.к
15 (31,9)
32 (66,7)
перенесений ІМ (від 1 до 10 років)
20 (41,7)
перенесене порушення мозкового кровообігу (від 1 до 7 років)
5 (10,6)
3 (6,3)
До другої групи ввійшло 48 хворих, якім додатково до іАПФ був призначений
метопролол шляхом титрування в дозі 25-100 мг на добу (середня доза – 55,7±2,7
мг/доб). Еналаприл у дозі 10 мг/доб отримували 23 пацієнти (47,9%), в дозі 20
мг/доб – 25 пацієнтів (52,1%) (табл. 2.3).
Ініціююча доза метопрололу становила 6,25 мг на добу з поступовим підвищенням у
два рази через кожні 1-2 тижні [19,66] до цільової дози 100 мг на добу, за умов
задовільного самовідчуття пацієнта на попередньому етапі титрування. Якщо при
підвищенні дози виникали гіпотензія, брадикардія або підсилювалися ознаки
затримки рідини, повертались до попередньої дози метопрололу ще на 2 тижні та
підвищували дозу діуретиків. При поновленні ускладнень під час другої спроби
підвищити дозу, титрування припиняли. В процесі титрування метопрололу цільової
дози 100 мг на добу, що рекомендована робочою групою Європейського товариства
кардіологів [128], вдалося досягти у 9 хворих (18,8%), 50 мг – у 28 хворих
(58,3%), і у 11 пацієнтів (22,9%) титрування зупинилося на дозі 25 мг на добу.
Найпоширенішими скаргами по групах дослідження були задишка у 89 хворих
(93,7%), набряки кінцівок у 25 хворих (20%), слабкість та зниження
працездатності у 88 пацієнтів (92,6%), болі в ділянці серця у 81 хворого
(85,2%), з підвищенням їх частоти відповідно до функціонального класу (табл.
2.4).
ХСН визначали при наявності об’єктивних та суб’єктивних ознак, притаманних
цьому клінічному синдрому, проводили збір анамнестичн
- Київ+380960830922