Розділ III. типологічний вимір художнього образу
“Заперечувати існування типів марно завдяки їх фактичному існуванню. Саме через
їх існування кожна теорія психічних процесів має примиритися з тим, щоб і її, в
свою чергу, вважали психічним процесом, і при цьому в якості вираження одного з
існуючих і маючих право на існування типів людської психології. І тільки в
результаті цих типових зображень виходять ті матеріали, порівняння яких робить
можливим вищий синтез”.
Карл Густав Юнг [1 Юнг К.Г. Психологические типы. – С. 594.]
3.1. Структурна характеристика
основних форм художнього образу
У першому розділі на прикладі історичного становлення культур було
охарактеризовано четверну структуру, кожна ланка якої почергово виявляє зміст
Символічної, Класичної, Романтичної та Інтенціональної форм художнього образу,
або ж циклічну динаміку процесуального буття культур. Тепер ставиться завдання:
за допомогою структурних схем виразити смислове поле їх змісту. Це дасть
можливість предметніше (наочно-схематично) побачити перспективу структурального
буття основних форм художнього образу і вийти до абстрагованого рівня, який
забезпечить найвищу об’єктивність характеристики.
Як уже зазначалося, в процесі становлення художній образ виявляє принцип
постійного структурування, тобто таку динаміку, яка передбачає одночасову
структурну пульсацію на всіх рівнях – гілетичному, ейдетичному, логічному. З
іншого боку, структурування кожного з них у найзагальнішому плані
характеризується смисловим змістом тріади. Звідси схема рисунка 2.3 може бути
покладеною в основу ідеального буття художнього образу і служити наочним
прикладом для характеристики його конкретного становлення. [2 Тут треба мати на
увазі наступне. На всіх рівнях і планах буття художній образ зберігає своє
матричне поле, тобто структурну динаміку тріади. І лише Спосіб існування
визначає зміст його конкретного буття. Але в той же час треба розуміти, що в
різних випадках співвідношення Принципу і Становлення виявлятимуть різну
структуру Означення, в координатах яких Спосіб існування лише конкретизує
типологічний рівень таких відношень. Звідси логічно структурну динаміку тріади
взяти за ідеальну умову узагальненого буття художнього образу і простежити, які
структурні форми вона може виявити в перспективі свого розвитку.]
Крім цього, в попередньому розділі ми побачили, що в такому процесі неза-лежно
від вимірних аспектів художній образ виявляє і принцип буття Єдиного – єдиного
образу, означення, афекту. З одного боку, це ще раз підкреслює висновок – про
можливість використання однієї структурної схеми для характеристики
художнього образу, а з іншого – вказує на те, що зміст його буття також можна
виразити одним структурним принципом – типом структурування.
Безперечно, тип структурування постає з Принципу структурування, який ним же
детермінується. Разом з цим, необхідно вказати на тотожність першого щабля
формування (Принципу) типові структурування. Наочно це добре видно зі схеми
рисунка 2.4, де одиниця зберігає свою автономність на всіх рівнях
структурування, що й передбачає постійну актуалізацію типу формування. Тому в
попередньому підрозділі таку динаміку було охарактеризовано як Принцип
виявлення та збереження Єдиного, або ж Принцип універсального формування. Тепер
доповнимо сказане ще деякими міркуваннями.
Очевидним є факт, що початок становлення будь-якого явища містить в собі
характерні ознаки наступного розвитку, бо саме у даний момент відбувається його
втілення в реальному світі. А це є знаковою подією. Першопоштовх переважно
(якщо не завжди!) і визначає зміст певного типу структурування.
У книзі “Музична форма як процес” Б.Асаф’єв так характеризує цей щабель
формування: “З точки зору психології, перший момент інтонування втягує увагу
слухача у майбутнє становлення музики. В цьому музично-динамічному процесі
першоджерело руху визначає його найближчий напрям, міру сили та швидкості,
характер та ритм… Поштовх не є різко відмежована інтонація, а функція тону або
низки тонів (звуковідношень), які детермінують себе у даному становленні як
першостимул руху.
Як у процесі завершення руху виявляються чіткі форми закінчення, які
“збирають” у собі характерні елементи ладу, і разом з цим цілі розділи (коди)…
– таким же чином існують властиві даному стилю прийоми відштовхування –
початкові інтонації, які перетворюються деколи в улюблені формули, і разом з
цим поштовхом постає ціла група звуковідношень. У великих циклічних формах
першоджерелом руху є великий і часто широко розвинутий вступ у своєму
відношенні до наступного сонатного аллєгро…” [3 Асафьев Б.В. Музыкальная форма
как процесс. – Л.: “Музыка”, 1971. – С. 61-62.]
Отже, зрозуміло яку роль у становленні художнього образу відіграє Принцип. За
будь-яких умов він зберігатиме себе і визначатиме власне типологічні
властивості форми.
Тепер поглянемо, як на схематичному рівні структурується зазначена динаміка.
Для цього художній образ в його ідеальній даності зобразимо вже відомою
геометричною фігурою – рівностороннім трикутником і координати розмітимо на
лінії, яка розмежовує вимірні площини (Рис. 3.1). Лінія А-В виражає Принцип
становлення художнього образу, або ж Тип становлення, лінія В-В1 – Становлення
(Становлення типологічного означення), а лінія В1-А – саме Означення
(типологічне Означення) і рівень узгодження попередніх даностей.
Рис. 3.1. Схема буття ідеальної даності художнього образу.
Перш ніж розпочати структурну характеристику основних форм, необхідно приділити
увагу ще декільком моментам.
У першому розділі зазначалося, що історія естетики знає багато теоре
- Київ+380960830922