РОЗДІЛ II. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ І РОЗВИТКУ ОРІЄНТАЦІЇ ПЕДАГОГІВ НА
СУБ'ЄКТ-СУБ'ЄКТНУ ВЗАЄМОДІЮ.
2.1 Програма експериментального вивчення орієнтації педагогів на
суб'єкт-суб'єктну взаємодію.
Основними ознаками будь-якого експериментального дослідження у галузі
педагогічної психології є присутність наступних чинників:
Наявність проблематики дослідження, тобто актуального та життєво значущого
питання, яке вимагає експериментального наукового дослідження та розв'язання.
Наявність такого гіпотетичного розв'язання зазначеної проблеми, яке потребує
доказів та перевірки.
Наявність наукової гіпотези – чітко, логічно сформульованого передбачення того,
як у принципі може бути розв'язана проблема.
Підготовка та проведення наукового експерименту для перевірки поставленої
гіпотези.
Порівняння гіпотетичних та здобутих результатів.
Зазначимо, що розвиток у педагогів орієнтації на суб'єкт-суб'єктну взаємодію
вимагає як звертання до свого внутрішнього світу, аналізу “Я – концепції”, так
і уважного ставлення до внутрішнього світу іншого, взаємодії з “Ти –
концепцією”. Постає завдання організації ефективних форм і умов такої
взаємодії. Одна із таких умов виокремлена О.М. Леонтьєвим у роботі
“Психологічні питання свідомого навчання”. Для того, щоб зміст діяльності
сприймався суб'єктом, був усвідомлений, необхідно, щоб він зайняв у свідомості
суб'єкта “структурне місце предмета безпосередньої мети його дій”, і, таким
чином, вступив би у відповідне відношення до мотиву цієї діяльності. [112,
360-369] Тобто, йдеться про створення мотиваційної основи суб'єкт-суб'єктної
взаємодії. Вчитель бачить переваги такої взаємодії, і це знання не принесене
ззовні, а внутрішнє, отримане на власному досвіді. Створюються умови для
дослідження свого “Я” на основі самосприйняття, самоствердження; дослідження
себе та іншого як суб'єктів діяльності різними методами і в різних видах
діяльності (спілкування, навчання, ігрова взаємодія, аналіз результатів
діяльності). Реалізація цієї умови забезпечуватиме активність, мотивованість
особистості до самозмін.
Другою умовою розвитку у педагогів орієнтації на суб'єкт-суб'єктну взаємодію ми
вважаємо створення відповідного суб'єкт-суб'єктного середовища, в основі якого,
за дослідженнями Семенова І.М., Степанова С.Ю. [187; 188], лежить комплекс умов
для тривалої взаємодії суб'єктів та набору специфічних форм взаємодії, де
можливі самореалізація суб'єктів, взаємообмін засобів, рефлексія себе та інших,
діалогічна, суб'єкт-суб'єктна природа спілкування.
Враховуючи те, що суб'єкт-суб'єктна взаємодія є процесом діяльності і завжди
відбувається тільки в діяльності, в основу діагностичного блоку
експериментальної роботи було покладено принцип діагностики та розвитку у
діяльності. “Принцип діяльнісної детермінації психічних, і в тому числі
соціально-психологічних утворень передбачає ідею органічного зв'язку всієї
сукупності соціально-психологічних характеристик групи, - пише Л.А. Петровська,
- а також засобів психологічного впливу на них з реальною діяльністю”. І далі:
“...заняття групи завжди в кінцевому результаті виявляються пов'язаними з тими
чи іншими практичними проблемами, які виникають у її учасників у різних галузях
соціально значущої діяльності” [151, 37-40]. У нашому дослідженні цей принцип
реалізується завдяки використанню певних форм організації діяльності.
Психологічна діагностика шляхом тестування та анкетування спонукає
досліджуваних до діяльності самоусвідомлення, самооцінювання. Діагностика
шляхом спостереження застосовується на етапі суб'єкт-суб'єктної взаємодії та
спілкування у групі тренінгу. Реалізацію принципу розвитку у діяльності
забезпечують в основному методи навчання та взаємодії у
соціально-психологічному тренінгу, які, зокрема, спонукають до появи такі види
активності як самоусвідомлення та саморегуляція особистості.
Оскільки процес суб'єкт-суб'єктної взаємодії інтегрує в собі багато психічних
процесів, необхідним є принцип політестової діагностики . Суб'єкт-суб'єктна
взаємодія включає в себе і когнітивні процеси, – усвідомлення себе, пізнання
інших учасників, усвідомлення сутнісних ознак певних об'єктів або засад певних
процесів – діяльності, спілкування; і соціальну перцепцію – як взаємодію різних
суб'єктів діяльності, а також оцінні процеси – певне емоційне забарвлення має
як діяльність, так і результати діяльності. Включає також елементи регулятивної
діяльності – самоактуалізацію, самоусвідомлення, саморегуляцію. Це означає, що
при діагностиці здатності особистості до суб'єкт-суб'єктної взаємодії
необхідним є звертання до зазначених вище елементів діяльності та діагностика,
зокрема, образу свого актуального „Я” та форми психологічного захисту у
спілкуванні й взаємодії з іншими.
Важливим принципом для нашого дослідження є також принцип багатомірності рівнів
діагностики, який враховує те, що інтегральна властивість може розгортатись в
якісно різній формі, на різних рівнях організації: як процес, як дія, як
система дій, і, в максимально вираженому вигляді, – як відносно самостійна
діяльність (А.В. Карпов). Сферу можливостей суб'єкт-суб'єктного пізнання
індивіда можна назвати його соціальним інтелектом; маємо на увазі стійку,
засновану на специфіці мислительних процесів, афективного реагування і
соціального досвіду здатність розуміти самого себе, а також інших людей, їх
взаємні стосунки та здатність прогнозувати міжособистісну взаємодію. Формуванню
соціального інтелекту сприяє наявність сензитивності – особливої емоційної
чутливості до психічних станів інших, їх прагнень та цінностей. Сензитивніс
- Київ+380960830922