РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ РОМАНІВ В. СТАЙРОНА
"Чудовий...ґрунтовний Стайрон:
потужний наративний рух, пишна проза,
чітке відчуття місця та часу,
інтроспекція та глибока серйозність,
приправлена гумором" 163
"WASHINGTON POST BOOK WORLD" [258]
Характерною відзнакою художнього методу Стайрона є амбівалентна природа. З одного боку, автор заявляє про себе як письменник-традиціоналіст через збереження у творах ознак класичної реалістичної поетики, як-то: категорій автора, героя, оповідача, сюжету; стайронівським творам властива реалістичність часо-просторових характеристик та насиченість міметичною атрибутикою. Однак сучасність етичного змісту, зокрема модерністська зосередженість на виокремленій людській особистості, чия ідентичність формується складним комплексом підґрунтя (як регіональною соціальною конкретикою, так і релігійно-філософським, історико-культурним, успадковано-підсвідомим впливом тощо), диктує специфічні аспекти організації прози. Такими суто сучасними прийомами художньої організації в романах Стайрона стають ускладнена наративна техніка, комбінаторика суб'єктивної та об'єктивної оповіді, інтроспективні свідчення, психоаналітичні модуси, оперування масштабами виміру характерів, ситуацій, історії, гра зі свідомістю читача та маніпуляції з "горизонтом очікування", плідна інтертекстуальність та синестезії мистецтв. Через представлення множинності бачення та поліфонії звучання основних ідейних концептів в творах письменника відтворюється постмодерна картина позбавленої догматизму та моносенсу сучасності, в яку - відповідно - вписується людина. Все це дає можливість багатозначного, різнорівневого, глибоко філософського сприйняття художнього світу Стайрона.
Центральною естетичною категорією художньої структури романів письменника є "точка зору". "Він завжди переймався технічною проблемою точки зору"164 [267 с. 335] - так визначає спрямованість естетичного пошуку Стайрона його біограф Дж. Вест. Рушійною силою експериментів письменника з "точкою зору" та "голосом" стає внутрішня діалогічність організації художнього світу його творів. Бахтинський принцип "діалогічність романного розуму", який, як визначає Вітторіо Страда, "протистоїть монологічності метафізичної уяви", що, "постійно претендує на визначення останньої Суті реальності" [116, с. 329 - 330], - є принципово важливим для розуміння естетичної концепції творчості Стайрона.
З огляду на вищесказане, стрижневою методологією при аналізі романів письменника стала наратологія, яка в першу чергу концентрується на аналізі категорії "точки зору" та "оповідних рівнів". Займаючи проміжне положення між структуралізмом та рецептивною естетикою, наратологія значну увагу приділяє "глибинній структурі", що є основою будь-якого художнього твору, і водночас наголошує важливість "діалогічної взаємодії" автора та читача, що є підґрунтям для реалізації цієї структури.
П. Лаббок, який вважається одним із фундаторів "нової критики", у своїй праці "Мистецтво прози" також заклав принципи наративної типології. Концентруючи увагу на категоріях авторської "точки зору" та "репрезентації" художнього матеріалу, Лаббок виступає як послідовник Г. Джеймса, який був першим, хто вказав на "точку зору" як один із найголовніших художніх засобів романіста. Відомим є вислів Г. Джеймса про дім літератури, в якому є не одне, а велика кількість вікон. "... Біля кожного з них стоїть людина, що має пару очей чи, на крайній випадок, бінокль, і за допомогою цього унікального інструменту для спостереження людина має можливість ... отримувати враження виняткові у кожному окремому випадку. Кожен спостерігає те саме видовище, що і його сусіди, але один бачить більше там, де інший менше, один бачить велике там, де інший мале, один бачить грубе там, де інший витончене. І так далі" 165 [201, с. 43].
Отже систематизувавши головні критерії оповідальної форми "голос", дихотомію "показ" - "розповідь" (showing/ telling), опозицію "картинний" - "драматизований", П. Лаббок виводить чотири оповідні форми: панорамний огляд, драматизований оповідач, драматизована свідомість, чиста драма. Класифікація Лаббока неодноразово доповнювалася та змінювалася його послідовниками Н. Фрідманом, Е. Лайбфрідом, В. Фюгером, Ф. К. Штанцелем, В. Шмідом, Я. Лінтвельтом, які вводили нові аспекти "точки зору", такі, як присутність та ступінь залучення наратора у події, граматична форма наративу, глибина знання наратором матеріалу, що оповідається, тощо. Всі ці теоретичні викладки стали корисними в процесі здійснення нашого текстуального аналізу.
Однак специфіка даної роботи полягає в тому, як зазначалося у вступі, що тут застосовується комплексний літературознавчий аналіз. Отже, ми користуємось не самим лише інструментарієм наратології, а залучаємо елементи інших, дотичних до нього аналітичних методик. Так, прочитання текстів приводить до висновку про необхідність застосування новокритичного методу "close reading", надзвичайно корисним виявляється залучення деяких напрацювань семіотики, деконструктивізму, міфокритики. Очевидна спрямованість автора на читача, його робота з "горизонтом очікування", маніпулювання читацьким сприйняттям зумовлюють звернення до концепцій рецептивної естетики. Потенційна спроможність спеціально структурованого стайронівського тексту до множинності варіантів прочитання та інтерпретаційних підходів визначає застосування елементів герменевтики, що сприятимуть якомога повнішому розумінню того спектру ідейно-естетичних потенцій тексту, які були закладені самим автором, і водночас виникли під час прочитання. Слід зазначити, що у такому ракурсі наше дослідження виявляється ближчим до ідей Г. - Ґ. Гадамера, який, на відміну від герменевтичних концепцій, що відсилали до відновлення авторського задуму (Ф. Шлейєрмахер) або історичного контексту епохи (В. Дільтей), головною своєю метою вважає не реконструкцію (задуму), а конструювання (сенсу), підкреслюючи множинність інтерпретаційних можливостей.
2.1. Діалог з традицією ("