Семантична структура речень із предикативами емоційного стану в сучасній українській мові

Розділ 2. Семантична структура речень із предикативами
емоційного стану: типологія .......................................................................... 74
2.1. Речення з предикативом емоційного стану ........................................... 74
2.2. Речення з предикативом емоційного стану та інфінітивом ................. 107
2.3. Речення з предикативом емоційного стану і локативом ...................... 136
Висновки ......................................................................................................... 159
Список використаної літератури .............................................................. 169
Список використаних джерел .................................................................... 193
ВСТУП
Речення як багатопланова мовна одиниця в сучасній лінгвістиці досліджується в різних аспектах, однак одним із провідних залишається напрям, започаткований у 60-80-их роках ХХ століття, коли відбувся перехід від з'ясування формальної організації синтаксичних одиниць до аналізу їх семантики, зокрема відношення речення до позамовної ситуації, що ним позначена (Н.М. Арват, В.М. Брицин, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, Н.В. Гуйванюк, С.Я. Єрмоленко, А.П. Загнітко, Н.Л. Іваницька, В.І. Кононенко, М.Я. Плющ, В.М. Русанівський, К.Ф. Шульжук; Т.Б. Алісова, Й.Ф. Андерш, Н.Д. Арутюнова, В.В. Богданов, В.Г. Гак, Г.О. Золотова, О.В. Падучева, Ю.С. Степанов, Н.Ю. Шведова та ін.).
При дослідженні семантичної структури речення вихідною точкою може бути вивчення її центрального, організуючого компонента - предиката, оскільки саме він зумовлює наявність інших компонентів і визначає їх семантичні функції. В україністиці такий підхід представлений у працях, що присвячені розгляду речень із предикатами різних типів: якості [216], стану [140], дебітивності [219].
Хоча семантико-синтаксична структура речень із предикатами стану вже була предметом аналізу в дисертаційному дослідженні О.І. Леути, його автор зосереджує увагу лише на предикатах стану, виражених вербативами. Тим часом, ядро цього різновиду ознакових імен складають слова, статус яких досі однозначно не визначений, а функції у побудові речення детально - на рівні окремого комплексного дослідження - в українському мовознавстві не висвітлені. У науковій літературі їх називають "словами категорії стану", "безособово-предикативними словами", "предикативними
прислівниками", "аналітичними дієсловами", "предикативами" тощо1. Вирішуючи питання частиномовної належності цих слів, лінгвісти визначають їх як окремий морфологічний клас [238; 55; 173; 108; 79] або, дотримуючись думки, що "слід вважати за краще розбити категорію стану на частини мови, але не розбивати частин мови ради категорії стану" [цит. за: 136, 395], кваліфікують як прислівники [234; 136, 368-397] чи обґрунтовують їх дієслівну природу [60, 119-122; 61; 62, 294-297].
До предикативів входить лексико-семантична група слів, які містять у своєму значенні архісему "емоційний стан" (весело, тужно, тривожно, жалко, неспокійно, досадно, совісно та ін.). Речення з предикативами емоційного стану є об'єктом дисертаційного дослідження.
На вибір об'єкта аналізу вплинуло кілька чинників. Звернення до предикативів зумовлене тим, що вони як центральна ланка предикатів стану [57, 98] можуть дати найбільш повну інформацію про семантику цих предикатів, їх валентність, здатність формувати елементарне речення. Крім того, аналіз конструкцій, що містять предикативи (у тому числі й емоційно-статальні), передбачає розгляд питань, стосовно яких синтаксична наука досі не визначилась. До них, зокрема, належать питання семантичної організації речень із предикативом та інфінітивом і речень із предикативами емоційного стану, що включають локативний компонент. Інтерпретація цих конструкцій потребує вирішення не менш дискусійних проблем (семантичного суб'єкта, синтаксичної природи інфінітива та ін.). Неоднорідність підходів до опису названих синтаксичних одиниць та значні розбіжності у їх трактуванні спостерігаються не лише серед представників різних мовознавчих напрямів, а й у працях, що ґрунтуються на однакових принципах аналізу синтаксичних явищ, зокрема у студіях із семантичного синтаксису.
Вибір речень із предикативами, які виражають значення емоційного стану, мотивований тим, що на сучасному етапі розвитку науки про мову у зв'язку з уведенням у фокус лінгвістичного розгляду "феномена життя, у центрі якого знаходиться людина з усіма її психічними "складовими" і станами, формами соціального існування та культурної діяльності" [19, 3-4], помітно зріс інтерес до вивчення специфічних способів і засобів, за допомогою яких мова репрезентує внутрішнє, у тому числі емоційне, життя особистості. Різні аспекти цієї проблеми розкрито у працях Т.Б. Алісової, В.Ю. Апресян, Ю.Д. Апресяна, Н.Д. Арутюнової, Л.М. Васильєва, А. Вежбицької, Л. Вітгенштейна, О.М. Вольф, Анни А. Залізняк, Л.Н. Іорданської, В.М. Телії, Г. Фреге, В.І. Шаховського та ін. При цьому наукові пошуки лінгвістів спрямовані на:
- дослідження лексичних одиниць зі значенням емоційного стану: аналіз їх семного складу, поділ на мікрогрупи, встановлення структури цих мікрогруп, опис синонімічних і антонімічних відношень як базових для парадигматики слів зі значенням емоційного стану тощо2 [48; 49, 75-122; 185; 110; 111; 112; 154];
- з'ясування словотворчого потенціалу назв емоцій [222];
- різноаспектне вивчення конструкцій із семантикою емоційного стану (зокрема у рамках дослідження речень із предикатами стану [197], у тому числі і з предикатами емоційного стану [168; 169], речень із предикативами [118; 185; 141; 30; 78], односкладних речень [12; 26; 40]);
- дослідження синоніміки речень, які описують ситуації емоційного стану [231; 93; 119];
- виявлення взаємодії емоційного та ментального компонентів на матеріалі предикатів "граничної" сфери, у значення яких входять елементи як ментальних, так і емоційних станів: боятися, надіятися, чекати, жаліти [95; 96;