РОЗДІЛ 2. Передумови культурно-національних процесів на Півдні України кінця ХІХ - початку ХХ ст.
2. 1. Суспільно - економічний потенціал краю
І. Лисяк - Рудницький у праці "Роль України в новітній історії" висловився з приводу чинників та факторів, які впливали на перебіг українського відродження, охарактеризував роль кожного географічного регіону України в цьому процесі. Внесок Півдня в національний рух був економічний - вважав автор. Чорноморські пристані переорієнтували торгівлю в південному напрямку, що означало рішучий крок до економічної інтеграції українських земель, утворення географічного об'єднання українського народного господарства. Словом, південні промислові регіони стали центром економічного тяжіння України [115]. Ярослав Грицак у роботі "Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ - ХХ століття" вважав, що внесок Півдня в українське національне відродження у порівнянні з іншими регіонами був мінімальним, хоч далі зазначив, що протягом усього ХІХ ст. там існували анархічні традиції запорозького козацтва і саме Південь став потужним чинником господарчої інтеграції українських земель, що докорінно змінило ситуацію: переорієнтувавши торгівлю правого і лівого берега у південному напрямку [116].
Територіальні межі Півдня України омиваються Азовським та Чорним морями, з цим пов'язана і його друга назва - Причорноморський. Придунайське розташування надало змогу підтримувати річкове сполучення з багатьма країнами Європи (Румунією, Болгарією та ін.). Через Дніпро налагоджено сполучення з Придніпров'ям, Києвом, Черкасами. Вигідне географічне розміщення зумовило розвиток суднобудування та судноремонту, морського каботажного та міжнародного плавання, портово-промислових комплексів.
Південно-західний регіон України кінця ХІХ - початку ХХ ст. включав землі сучасної Одеської, Херсонської та Миколаївської областей, був значним економічним центром, що еволюціонував від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва - до широкомасштабного, від ручної праці - до застосування парових двигунів та системи машин. Якщо до початку 80-х років ХІХ століття у м. Миколаєві функціонувало 6 значних заводів, 18 великих майстерень, Адміралтейство, 2 тютюнові фабрики, лісопилка, пивоварня, оцтовий завод, то вже у 1875 р. було відкрито чавуноливні та механічні заводи Гейне, у 1881 р. організований завод сільськогосподарських машин братів Донських, що займався виробництвом плугів, боронів та іншого знаряддя праці, у 1891 р. - завод сільськогосподарських машин Шпехта. З 1895 р. відкрились ракетний завод, залізничні майстерні, спиртоочисний склад, машинобудівні заводи, заводи Фарадтау в Ольвіополі та Голті [117]. Високого рівня досягло виробництво цегли та черепиці у м. Вознесенську, м. Очакові, добування граніту в с.Привільному, солеваріння в с. Тузли, борошномелення у Мігеї [118].
В Одесі на цей час налічувалось 110 фабрик з продукцією 8,6 млн. крб., у 1900 р. - 486 фабрик з продукцією 59 млн. крб.
Значний вплив на соціально-економічний розвиток регіону мала діяльність заводів "Наваль" та "Чорноморський" Миколаївського губернаторства. Станом на 1900 р. сума виробництва заводу "Наваль" склала 4. 735. 145 крб., "Чорноморського"-2. 068. 560крб., на них працювало 4. 150 чоловік, тобто 88% від загальної кількості робітників [119]. Активно в регіоні діяли приватні підприємства: канатні, шкіряні, салотопні, свічкові, ватні, шапкові. Херсон славився як центр вовномийного виробництва, у 1859 р. налічувалось одинадцять вовномиєнь, які дали продукції на 1,5 мил. крб., що перевищило загальну вартість продукції всіх інших підприємств міста [120]. На початку 1914 р. тільки по Миколаївському градоначальству приватними підприємствами вироблялось продукції майже на 36 млн. крб. [121].
Розвивалися ремесла та селянські промисли: гончарство, ковальська справа, рибальство, виготовлення рушників, ряден та інших різноманітних ремісничих виробів.
Із зростанням капіталістичної промисловості зростала роль страхових, банкових та позичково-ощадних товариств. Розвиваючись у руслі загальноімперських економічних тенденцій страхові товариства: "Волга", "Росія", "Саламандра", "Друге Російське товариство", "Якір", "Північне", які діяли в регіоні на 1894 - 1896 р. [122], банкові та позичково-ощадні -"Контора державного банку", "Відділення одеського банку"; "Миколаївський міський громадський банк", "Російський банк для зовнішньої торгівлі", "Товариство кредиту", "Позичково-ощадне товариство суднобудівних, механічних та ливарних заводів", "Позичково-ощадне товариство механічного виробництва в Південній Росії", "Позичково-ощадне товариство механічної пекарні" [123] - були одним із основних джерел фінансування, і сприяли модернізаційним процесам економіки.
Південь України був одним із центрів міжнародної торгівлі та головним експортером зернових культур. Із червня 1862 р. у м. Миколаєві засновано комерційний порт, митницю першого класу та ряд консульств. Посилаючись на "Адрес-Календар і довідкову книгу Миколаївського градоначальства на 1904 рік", в місті існували консульства та віце-консульства з Туреччини, Греції, Німеччини та Нідерландів, Австро - Угорщини, Сербії, Великобританії, Португалії, Швеції та Норвегії, Бразилії, Італії, Франції [124]; з 1915 р. Бельгійське консульство та Датське консульське агентство, що сприяло зростанню престижу, залученню іноземного капіталу в економіку країни та поширенню масштабів міжнародних зв'язків Півдня України. Порти міста Миколаєва та Одеси посідали третє місце серед великих та розвинутих портів, поступаючись тільки Петербургу та Ризі. Через порт Миколаєва щорічно вивозилося мільйони пудів хліба та Криворізька і Миколаївська руда [125]. У 1890 р. відбулася відправка за кордон збіжжя на суму 29. 924. 230 крб., на 1894 р. - 87. 729. 210 пудів, що становило різницю у 38. 645. 100 пудів у порівнянні з минулим роком і у 62,5 рази більше за останню п'ятирічку [126]. Цьому сприяло декілька обставин: по-перше, вел