РОЗДІЛ 2
ЧИННИКИ УСКЛАДНЕНОГО СПІЛКУВАННЯ
В УЧНІВ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ
2.1. Методичне забезпечення дослідження чинників ускладненого спілкування в
учнів шкіл-інтернатів
Аналіз літератури, присвяченої особливостям психічного розвитку дитини в
інтернатному закладі, засвідчує, що діти-сироти мають значно вищий рівень
ускладнень у спілкуванні, ніж діти, які виховуються в родинах. Але недостатня
вивченість в учнів шкіл-інтернатів специфіки самотності, тривожності, емпатії,
трансактних виборів, конфліктності, егоїзму зумовлює необхідність
експериментального дослідження даних чинників ускладненого спілкування в учнів
з інтернатного закладу.
Ми висунули наступні робочі гіпотези констатувальної частини експериментального
дослідження ускладненого спілкування в учнів шкіл-інтернатів: 1) спілкування
учнів шкіл-інтернатів, порівняно зі спілкуванням учнів масових шкіл, має
характеристики ускладненого спілкування, ознаками чого є самотність,
тривожність, конфліктність, егоїзм, стереотипність у трансактних виборах,
низька емпатичність учнів шкіл-інтернатів; 2) учні шкіл-інтернатів, на відміну
від учнів масових шкіл, мають більш значну диференціацію, по-перше, між сферою
спілкування з дорослими та сферою спілкування з однолітками, по-друге, між
сферою спілкування з людьми, які належать до колективу даного інтернатного
закладу, та сферою спілкування з людьми, які знаходяться за межами закладу; 3)
учні шкіл-інтернатів мають специфічний комплекс чинників ускладненого
спілкування.
У відповідності з висунутими гіпотезами були визначені наступні завдання
констатувальної частини експериментального дослідження: 1) визначити комплекс
методів й методик для діагностики ускладненого спілкування в учнів
шкіл-інтернатів; 2) експериментально дослідити в учнів шкіл-інтернатів
особливості самотності, тривожності, емпатії, трансактних виборів,
конфліктності, егоїзму як чинників ускладненого спілкування шляхом порівняння
означених критеріїв ускладненого спілкування у дітей-сиріт з аналогічними
критеріями ускладненого спілкування в учнів, які живуть у родинах; 3) визначити
специфічний комплекс чинників ускладненого спілкування в учнів
шкіл-інтернатів.
В основу констатувальної частини дослідження було покладено порівняльний метод,
що зумовлено специфікою об`єкта дослідження. Даним об`єктом є ускладнене
спілкування в учнів шкіл-інтернатів з дорослими та однолітками. Але визначити
специфіку ускладненого спілкування в учнів шкіл-інтернатів можливо лише через
порівняння спілкування дітей, які виховуються у закладах закритого типу, зі
спілкуванням дітей, які живуть у родинах. Саме тому обґрунтованим є проведення
психодіагностичного дослідження ускладненого спілкування також в учнів масових
шкіл.
При визначенні специфіки ускладненого спілкування в учнів шкіл-інтернатів ми
традиційно спиралися на психодіагностичні методи, які дозволили нам оперативно
зафіксувати та проаналізувати відмінності спілкування учнів школи-інтернату від
спілкування учнів масової школи.
Методика діагностики рівня суб`єктивного відчуття самотності Д. Рассела та М.
Фергюсона спрямована на вивчення такого чинника ускладненого спілкування, як
самотність [180, с. 146-150]. Методика дає можливість проаналізувати вплив
різноманітних факторів (у тому числі й недостатність спілкування) на виникнення
самотності. Досліджуваному пропонується 20 тверджень, які оцінюються їм з точки
зору частоти їх проявів у власному житті. Загальна кількість балів, набраних
досліджуваним, свідчить про високий (від 40 до 60 балів), середній (від 20 до
40 балів) або низький (від 0 до 20 балів) рівні самотності.
Проективна методика “Дерево” дозволяє діагностувати суб`єктивне відчуття
ізольованості від оточення у молодших школярів [187, с. 73]. Досліджуваному
пред`являються бланки з наступним сюжетом: під деревом та на гілках розташовані
фігурки людей (всього 21), які символізують різні варіанти положення учнів у
колективі, різні настрої, притаманні дитині під час перебування у групі.
Досліджуваному пропонується обрати фігурку, яка нагадує йому себе.
Інтерпретація результатів проективної методики “Дерево” проводиться з
врахуванням того, яку фігурку обирає досліджуваний.
Методика “Взаємовідносини дитини з дорослими” дає можливість діагностувати в
молодших школярів рівень задоволеності потреби у спілкуванні з дорослими [55,
с. 15]. Досліджуваному пред`являється 10 ситуацій, в кожній з яких пропонується
обрати можливий варіант своєї поведінки в аналогічних обставинах. Відповіді,
які співпадають з кодом, підсумовуються та сигналізують про високе (8-10
стенів), середнє (4-7 стенів) або низьке (1-3 стени) значення фактора.
При визначенні рівня тривожності школярів ми використовували три методики, які
мають певну вікову специфіку.
Проективний тест тривожності Р. Теммл, М. Дорки та В. Амен дозволяє
діагностувати особистісну тривожність у дітей молодшого шкільного віку [227].
Експериментальний матеріал складають 14 малюнків, на яких зображено типові для
дітей даного віку ситуації. Досліджуваному демонструються ці малюнки у
відповідній послідовності та пропонується підібрати з додаткових малюнків те
обличчя (веселе чи сумне), яке, на думку дитини, повинно бути зображено на
основному малюнку замість чистого контуру. Вибір дитини відповідного обличчя та
висловлювання з цього приводу фіксуються у спеціальному протоколі. На основі
даних протоколу підраховується індекс тривожності дитини, який свідчить про
високий (ІТ вище 50%), середній (ІТ від 20% до 50%) або низький (ІТ від 0% до
20%) рівні тривожності.
Авторами проективного тесту тривожності не виділено окремої
- Київ+380960830922