Розділ 2. Недоліки в діяльності засобів масової інформації України та їх вплив
на протиправну поведінку неповнолітніх
2.1. Висвітлення через засоби масової інформації негативних зразків поведінки
та їх оцінка неповнолітніми
Встановлений у попередньому розділі дисертаційної роботи зв’язок між
протиправною поведінкою неповнолітніх та інформаційною продукцією з елементами
насильства та жорстокості потребує подальшого розвитку в напрямку оцінки
діяльності вітчизняних ЗМІ щодо масштабів розповсюдження такої продукції та її
оцінки неповнолітніми. Зважаючи на те, що телебачення є найбільш поширеним та
впливовим видом ЗМІ наші дослідження були з акцентовані на докладному вивченні
саме цього напрямку.
Вітчизняний телевізійний простір представлений досить широко. На даний час
Державний реєстр телеорганізацій налічує близько 1 тис. 100 суб’єктів, із яких
майже 300 зареєстровано у 2003 р. Однак, на думку Л.Скитенко старшого прокурора
відділу захисту прав і свобод неповнолітніх Генеральної прокуратури України, їх
діяльність викликає певні нарікання та зауваження. Телеефір серйозно загрожує
фізичному, інтелектуальному, психологічному здоров’ю дітей і молоді.
Відстеження екранного продукту показало, що засновники і керівники
телерадіокомпаній вдаються до грубих порушень: суттєво зменшують обсяг
продукції власного виробництва, збільшують показ реклами, трансляцію фільмів за
відсутності прокатних посвідчень та ін. Натомість майже повністю зникли з
екранів спеціальні освітні та виховні телепередачі для дітей та юнацтва [61,
с.25, 29-30].
Разом із цим, згідно Закону України “Про кінематографію” [62] основними
принципами кінематографії повинні бути: утвердження творами кінематографії ідей
гуманізму, загальнолюдських, національно-культурних та духовних цінностей;
сприяння розвиткові національної свідомості, патріотичних почуттів, естетичного
та екологічного виховання громадян (ст.5).
При цьому розповсюдження і демонстрування фільмів в Україні здійснюються
відповідно до затверджених центральним органом виконавчої влади у галузі
кінематографії технічних стандартів, норм та правил розповсюдження й
демонстрування фільмів. Дотримання цих стандартів, норм та правил є
обов’язковим для суб’єктів кінематографії незалежно від форм власності
(ст.14).
Право на розповсюдження й демонстрування національних та іноземних фільмів на
всіх видах носіїв зображення, надається суб’єктам кінематографії центральним
органом виконавчої влади у галузі кінематографії. Документом, який засвідчує це
право та визначає умови розповсюдження і демонстрування, є державне посвідчення
на право розповсюдження і демонстрування фільмів. Фільми, на які видані
державні посвідчення на право розповсюдження й демонстрування, вносяться до
державного реєстру фільмів. Положення про державне посвідчення на право
розповсюдження й демонстрування фільмів затверджується Кабінетом Міністрів
України (ст.15).
Отже, правове регулювання виробництва, розповсюдження й демонстрування фільмів
є доволі ґрунтовним, однак на наш погляд, Закон України “Про кінематографію”
потребує доповнення стосовно законодавчого закріплення пріоритетного розвитку
кінематографу у напрямку забезпечення розвитку правової культури громадян, в
тому числі неповнолітніх. Необхідно зокрема, доповнити ст.5 таким положенням:
“сприяння розвитку правової культури громадян“.
Вказане доповнення є особливо актуальним на даний період, оскільки сучасний
медіа простір, як і суспільство в цілому, характеризується загальним станом
“переоцінки цінностей”, кризою аксионормативної системи суспільства,
відсутністю об’єднуючої культурної ідеї та підвищеним рівнем агресії. При цьому
телебачення дає найбільший вибір зразків насильства. Так, наприклад, в кіно
меню пересічного мешканця Харкова нараховується до 200 кінофільмів щотижнево
(підрахунок проведений по всіх телеканалах), із них не менше половини – це
бойовики, детективи, фільми жахів, фільми-катастрофи, тобто ті, що містять
чимало сцен насильства (убивств, сварки, зґвалтування, мовні образи тощо). За
рік набігають значні цифри – понад 500 фільмів із сценами насильства (а самих
таких сцен – від 50000 до 1000000). Крім того, значна кількість подібних сцен
зустрічається також у новинах, у рекламі й навіть у мультфільмах. При цьому
телеглядач дуже часто спілкується із блакитним екраном у режимі постійного
переключання каналів. У такому режимі сцена насильства, вирвана з контексту,
легко втрачає зміст. Сьогодні в наявності дефіцит підліткових і юнацьких
програм, що користуються популярністю в молоді. Інтерес до дитячих і молодіжних
передач виявляють лише 15 % підлітків, у той же час до кримінальної хроніки –
58 %. Подібна ситуація призводить до блокування дитячого мистецтва і дитячої
культури, наслідком чого, на думку багатьох дослідників, може стати культурна
маргінальність [63, с.147-149].
З метою дослідження масштабів показу насильства та агресії у кінофільмах, що
транслюються по телебаченню та їх впливу на свідомість і протиправну поведінку
неповнолітніх, нами був проведений контент-аналіз фільмів, що демонструвалися
на п’яти центральних телеканалах протягом трьох місяців 2004 року. До уваги
бралися лише фільми категорії 1 (без обмежень аудиторії) та категорії 2
(перегляд неповнолітніми глядачами рекомендується разом з батьками або з відома
батьків).
При проведенні досліджень фільм відносився до категорії з насильством при
умові, що в ньому була присутня хоча б одна сцена з агресивною дією. При цьому,
під агресивною дією розумілась дія однієї особи (або групи осіб) по відношенні
до іншої особи (або групи осіб) шляхом погрози або використанн
- Київ+380960830922