РОЗДІЛ 2
УРАХУВАННЯ ТЯЖКОСТІ ЗЛОЧИНУ ПРИ ПРИЗНАЧЕННІ ПОКАРАННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ
2.1. Поняття тяжкості злочину
"Адекватність покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, яке не може бути обмеженим, крім випадків, передбачених Конституцією України. Покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного" [192, c.36].
На думку вчених, при встановленні міри кримінальної відповідальності і покарання у відношенні "діяння - особа", перша ланка є визначальною [124, c.39]. Міжнародно-правові акти визначають, що кожна держава за вчинення кримінального злочину передбачає застосування таких санкцій, які відповідають ступеню небезпеки такого злочину [86]. Саме тому першим критерієм індивідуалізації покарання у ст.65 КК є врахування судом ступеня тяжкості злочину.
Указівка враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину є новелою кримінального законодавства 2001 року. У самому законодавстві поняття ступеня тяжкості не розкривається, а судова практика показує, що не завжди є розуміння сутності вказаного критерію. У зв'язку з цим постає необхідність окреслити це поняття та його зміст.
У теорії кримінального права існує декілька точок зору з приводу того, що вважати тяжкістю злочину. В одних випадках тяжкість злочину розглядають як синонім поняттям характеру і ступеня суспільної небезпеки [93, c.293; 154, с.28; 50, с.43]. В інших, і ми підтримуємо саме цю точку зору, тяжкість злочину виступає як родове поняття, що акумулює в собі характер і ступінь небезпеки вчиненого діяння [103, c.17; 115, с.82; 155, с.131].
Виходячи з цього, слід з'ясувати, що ж необхідно розуміти під характером та ступенем суспільної небезпеки злочину як критеріями індивідуалізації покарання.
Суспільна небезпека - це властивість, притаманна злочинним діянням [274, c.63], яка відображує спрямованість останніх на спричинення шкоди об'єктам кримінально-правової охорони [103, c.16].
У вітчизняній кримінально-правовій літературі загальновизнано, що характер суспільної небезпеки діяння залежить передусім від його спрямованості. Науковці майже одностайні в тому, що чим більшу цінність становить об'єкт, тим більш небезпечним повинно визнаватися діяння, що посягає на такий об'єкт. Влучно відмічає Г.П. Новосьолов, зазначаючи, що при встановленні і врахуванні суспільної небезпеки конкретного злочину необхідно в першу чергу виходити з тих обставин, які розкривають ціннісні особливості об'єкта злочину [161, c.45]. Більш того, "лише певна міра шкідливості вчинку для найбільш важливих суспільних відносин набуває настільки негативне значення для суспільства, що визначається як небезпека суспільна" [30, c.25].
Однак, не можна не погодитися з тим, що об'єкт злочину враховується законодавцем при конструюванні як диспозиції, так і санкції статті. У зв'язку з цим, цікавою є думка А.О. Пінаєва про те, що врахування при визначенні ступеня тяжкості вчиненого злочину цінності об'єкта є недоцільним, об'єкт вже враховано як в диспозиції, так і в санкції відповідної статті [168, c.30]. Наведена точка зору підтверджується й іншими науковцями. Так, на думку В.Г. Татарнікова, характер суспільної небезпеки злочину - це законодавчо закріплена, шляхом описання у диспозиції статті Особливої частини КК ознак складу злочину, і однакова для всіх злочинів, які кваліфікуються за даною статтею, властивість, котра означає, що відповідне діяння спричинює шкоду або створює загрозу спричинення шкоди суспільним відносинам [154, c.26].
Об'єкт злочину - це той критерій, з позиції якого здійснювалося виділення основних складів злочинів і побудова системи кримінально-правових санкцій. Оскільки ціннісна специфіка об'єкта в цілому і його елементів звичайно у повній мірі відображається у кваліфікації вчиненого, а значить, і у ступені тяжкості кримінального покарання, можна стверджувати, що за загальним правилом обставини справи, що характеризують об'єкт злочину, не повинні повторно враховуватися при індивідуалізації покарання.
Всі ці моменти є слушними. Однак, суспільна небезпечність є категорією оціночною. А оцінка її відбувається на двох рівнях: на законодавчому - коли законодавець криміналізує суспільно-небезпечне діяння; та на правозастосовчому - коли орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя оцінюють суспільну небезпечність вчиненого діяння [95, c.68]. У такому разі зрозумілою є необхідність врахування суспільної небезпеки (всіх її елементів) при визначенні міри покарання за вчинений злочин.
Таким чином, характер суспільної небезпеки визначається передусім об'єктом посягання, який повинен враховуватися при призначенні покарання.
Ступінь суспільної небезпеки діяння представляє собою індивідуальну ознаку кожного злочину, що визначається через встановлення в ході судового розгляду обставин, які мають кримінально-правове значення, але не включені законодавцем до складу злочину [154, c.26-27; 155, с.131]. Далеко не кожна обставина справи може свідчити про більшу або меншу небезпеку вчиненого для суспільства. І навіть якщо така обставина встановлюється у справі, вона не завжди повинна впливати на індивідуалізацію покарання. А це означає, що без виявлення кола обставин справи, на підставі яких повинна визначатися і враховуватися суспільна небезпека вчиненого злочину при виборі міри покарання, її характеристики явно недостатньо. Оскільки зазначене питання є найбільш складним у теоретичному та практичному відношенні, зупинимося на ньому більш докладно.
Аналіз законодавства, судової практики та наукових робіт таких вчених, як В.Л. Чубарєв [273; 274], Ю.Д. Блувштейн [25], А.С. Горелік [47], Г.І. Буланов [30], В.Г. Татарніков [217], А.Д. Соловйов [210], М.А. Скрябін [206], Л.А. Прохоров [190] та інших дозволив виділити наступні обставини, що характеризують тяжкість злочину, і можуть враховуватися при індивідуалізац
- Київ+380960830922