Розділ 2
Методи ТА технології управління конфліктами як засіб підвищення ефективності
управлінської діяльності державних службовців.
2.1. Особистісні та ситуативні передумови конфліктної взаємодії в діяльності
державних службовців.
Конфлікт як багатогранний соціально–психологічний феномен не існує відірвано
від конкретної ситуації й конкретної особистості, соціуму. На розвиток
конфліктної взаємодії впливають аспекти спілкування [47, с.15] – суб’єктивність
(сфера інтересів); реальність (значення ситуації); нормативність (обмеження
діяльності).
Подібний поділ при розгляді аспектів спілкування під час конфліктів серед
працівників органів державної влади дозволяє побачити конфліктну ситуацію з
різних боків. Аспект суб’єктивності враховує інтереси, переконання,
індивідуально–психологічні особливості й уявлення конкретної посадової особи
(суб’єкта конфлікту), особливості сприйняття нею конфліктної ситуації,
особливості поведінки у даній ситуації тощо. Аспект реальності дає уявлення про
те, які стосунки під час конфлікту можуть існувати між посадовими особами, яку
комунікативну „реальність” конструюють між собою конфліктанти, як саме вони
сприймають та інтерпретують дії іншого, а також реалізують свої інтереси й
переконання з урахуванням дій іншої сторони. Аспект нормативності передбачає
насамперед інтерпретацію кожної дії у конфліктному спілкуванні за допомогою
термінів певних соціальних норм. Ці норми мають бути прийнятими конфліктуючими
як справедливі, універсальні, такі, що виконуються у даному соціумі
беззаперечно. Нормативність також пов’язана з принципом рівності партнерів по
конфліктній взаємодії. Звісно, дані аспекти спілкування невід’ємно пов’язані
між собою і не можуть чітко відокремлюватись один від одного, тому й повинні
розглядатись комплексно.
Розгляд особистісних та ситуативних передумов конфліктів у
державно–управлінській сфері дозволить мінімізувати викривлення, які виникають
при сприйнятті конфліктної ситуації, що, у свою чергу, сприятиме процесові
адекватного управління соціально–психологічними конфліктами у діяльності
посадових осіб органів державної влади. Подібні викривлення при сприйнятті
конфлікту можна розподілити на такі типи [42]:
Викривлення конфліктної ситуації в цілому. Даний тип перекрученого сприйняття
характеризується суб'єктивним спрощенням ситуації; відсутністю можливості
адекватно оцінити ситуацію; сприйняттям ситуації в різко полярних оцінках;
категоричністю оцінок, які не піддаються перегляду й сумнівам; фільтрацією й
інтерпретацією інформації тільки в тому руслі, яке відповідає існуючим у
державного службовця упередженням.
Викривлене сприйняття мотивів поведінки в конфлікті. Власна мотивація, як
правило, носить соціально схвалюваний характер (боротьба за відновлення
справедливості, дотримання законності, захист честі й достоїнства тощо). Власні
прагнення оцінюються як справедливі, цілі як об’єктивно необхідні, тому суб'єкт
закономірно зробить висновок, що він правий. Мотиви ж опонента оцінюються як
негативні, упереджені та суб’єктивні. Навіть якщо деякі мотиви опонента можуть
фіксуватись як позитивно спрямовані, то і тут виникають явні помилки в оцінці
таких мотивів.
Викривлене сприйняття дій, висловлювань, вчинків. Власна позиція одним із
учасників конфлікту трактується як нормативно обґрунтована й доцільна. Основною
метою при цьому є доказ своєї безсумнівної правоти. Самовиправдання може
формулюватися в декількох варіантах: а) „я все роблю правильно”; б) „я змушений
так робити”; в) „він сам винен, що мені доводиться так робити”; г) „усі так
роблять”. Позиція опонента розглядається як помилкова й необґрунтована. Тому
єдино можливою метою опонента, що визнається, є відхід і визнання за собою
поразки. Діям і вчинкам опонента, звичайно, приписується аморальний
протиправний зміст.
Викривлене сприйняття особистісних якостей. Сприйняття себе характеризується
виділенням позитивних і привабливих рис. Ігноруються й не приймаються
зауваження про „невигідні” якості. Акцентування тільки на позитивних якостях
дозволяє висувати постулат „гарні люди роблять гарні вчинки”. В опоненті
ігнорується позитивне, підсилюється пошук усього негативного й непривабливого.
Виправдується висміювання недоліків, допускаються образи на його адресу тощо.
До особистісних (суб’єктивних) елементів конфлікту відносяться
психофізіологічні, психологічні, етичні та поведінкові властивості особистості
державного службовця, що впливають на виникнення і розвиток конфліктної
ситуації.
Серед особистісних передумов конфлікту непересічне місце займають властивості й
стани особистості державного службовця, що одержали назву конфліктогенних. Це
стосується таких якостей, як агресивності й, навпаки, толерантності
особистості; некомпетентності у спілкуванні; неадекватних (особливо завищених)
рівнях самооцінки й домагань; низького соціального інтелекту, що далеко не
завжди корелює із загальним інтелектом; різних видів психологічних акцентуацій,
типів темпераменту і характеру тощо.
Особистісні елементи конфлікту насамперед можуть бути згруповані наступним
чином [9; 28; 65; 68; 80 – 82]: 1) основні психологічні домінанти поведінки; 2)
риси характеру та типи особистостей; 4) неадекватні оцінки й сприйняття; 5)
манера поведінки; 6) етичні цінності.
Розуміння значення названих характеристик у ситуації конфлікту допоможуть його
адекватному розв’язанню. Відмінності у зазначених характеристиках державних
службовців, їхня розбіжність і протилежний характер можуть служити підставою
конфлікту, але можуть також служити і у якості відправних точок, які
сприяти
- Київ+380960830922