РОЗДІЛ 2
СУЧАСНІ КОНТЕКСТИ ДОСЛІДЖЕННЯ БУТТЄВОСТІ ЗНАННЯ
2.1. Методологічна переорієнтація дослідження наукового знання
Формування новітніх підходів у опануванні феномену буттєвості знання розпочалося у тій же царині, в якій на класичному етапі розвитку науки були сформована визначальна модель наукового знання з усіма її нормативами - у царині логіко-математичних досліджень. Із тієї причини, що наукове знання відображає світ у його матеріальності, воно утворює єдину, взаємозв'язану систему форм, родів, видів знання, що розвиваються. Відповідно, рефлексія відносно того, що таке наукове знання корелює з розвитком знання, яке в своєму генезисі рухається від сприйняття об'єкту, відокремленого від суб'єкта, до абсолютного знання, в якому той хто пізнає і те, що пізнається зливається в єдине, тобто з урахуванням суб'єкт-об'єктної дихотомії, яка постала основною. А саме, буттєвість наукового знання усвідомлюється, виходячи з опанування певних осередків його існування, котрими є - наука, мова, свідомість, культура, інформація.
Сучасне опанування буттєвості знання продовжено у науці як осередку буття знання в області логіко-методологічного аналізу (Б. Рассел, Л. Вітгенштейн, Я. Хінтікка): як наслідок розв'язання питань, пов'язаних із роллю знаково-символічних засобів у науковому пізнанні, можливістю математизації знання, співвіднесеністю теоретичного знання та його емпіричного базису тощо. Результатом вказаних досліджень була критика абсолютності логічних критеріїв та обґрунтування як критеріїв "правдивості" (Б. Рассел, Л. Вітгенштейн), "можливості" і "необхідності" (Я. Хінтікка).
Прикладом критичного переосмислення абсолютизації "вірогідності" наукового знання є припущення існування сумнівного знання як результату ризикованих дій зроблене у працях Б. Рассела [74, с. 406]. На цій підставі Б. Рассел звернувся до поняття "ступінь правдоподібності". "Ступінь правдоподібності", як його розуміє Б. Рассел, є "та кількість правдоподібності, яку можна раціонально приписати судженню, істинність якого більшою чи меншою мірою не встановлена" [74, с. 9]. Він підкреслює імовірнісний характер "ступені правдоподібності".
Схожу критичну позицію щодо абсолютизації вірогідності знання займає і Л. Вітгенштейн. Він заміняє цей критерій критерієм правдивості (правдоподібності). Правдивість форми знання (речення) розглянута ним як наслідок правдивості його елементів (елементарних речень): "елементарні речення є доказом правдивості речення" [75, с. 52]. Л. Вітгенштейн стверджує дійсність правдивості як критерію науковості для знання як такого. З метою запобігання спроб абсолютизувати цей критерій, він наголошує на його відносному характері та впроваджує поняття "міра правдоподібності". Його обґрунтування Л. Вітгенштейн здійснюється на підставі порівнянності однієї форми (структури) знання з іншою, а також порівняння структури знання з його елементами. Як еталон у даному порівнянні виступає "загальна форма речення" - "справи маються так і так" [75, с. 52], яку завжди можна передбачити або сконструювати.
Так, Я. Хінтікка у своєму осмисленні співвідносності знання з об'єктивним світом, який традиційно позначався критерієм істинності (вірогідності), дотримується думки, що існуючий світ уявляється суб'єктом іншим, що і складає "можливі світи" знання. Він досліджує знання у термінах "можливість" і "необхідність". При цьому "необхідність" визнається ним "істиною у кожному світі, а можливість - істиною у одному з можливих світів" [76, с. 228]. Питання про онтологічний статус, обґрунтованих Я. Хінтіккою "можливих світів", вирішується за рахунок кореляції "можливості" та "істинності", тобто апеляції до логічно можливого світу, який об'єктивний. Я. Хінтікка усвідомлює неспроможність суб'єкта завжди самому знешкоджувати мнимі можливості, такі, які постають можливими, але не є логічно можливими. Такі можливості, на думку Я. Хінтікки, складають "неможливі можливі світи".
У критичному перегляді критеріїв наукового знання (науковості) Б. Рассел спирається на думку, що "знання людини в основному залежить від її індивідуального власного досвіду" [74, с. 8]. Стосовно ж подій, яких людина сама не зазнала, вона має лише деякі вірування. Він заперечує такі традиційні критерії науковості знання як достатність, точність, повнота і зазначає, відповідно, недостатність, неточність, частковість знання. Виходячи з цього, Б. Рассел визначає наукове знання як "підклас істинних вірувань" [74, с. 531]. Термін "вірування" він використовує як синонім терміну "віра". Віру ж він розуміє як стан або тіла, або свідомості, або і того і іншого - "стан організму" [74, с. 160]. Істинність Б. Рассел вважає однією з властивостей віри, вона пов'язана з відчуттям схвалення чи несхвалення, тому "віра в речення" (тобто віра в форму знання), на розгляді якої він зупиняється, не може бути предметом логіки. Знаннєві елементи, на котрі може бути розкладена "віра в речення", знаходять обґрунтування у досвіді. Прикладом таких елементів у нього виступають "екзистенціальні висловлювання без прикладів" - первинні чуттєві елементи, тобто самоочевидні дані досвіду. Б. Рассел у такий спосіб привносить у сферу раціонального знання чуттєве, яке, на думку цього філософа, відіграє роль елементарних одиниць у визначенні форми (структури) знання. На відміну від наукового (раціонального) знання, яке може виникнути, або не виникнути, існування чуттєвого знання безумовне. А, тим самим, розгляд "віри в речення" Б. Рассел відносить до царини психології. На цій підставі він вводить три критерії істинності: чуттєвий критерій, інтуїтивний спосіб отримання знання, відносність підпорядкованості істини логічним законам.
При опануванні форми знання, що розглядалася як "внутрішня будова" чи структура (на прикладі мовної структури - речення), Л. Вітгенштейн і Б. Рассел звертаються до редукції як засобу знаходження тих "елементів", із яких, на їх думку, можна цю структуру вивести. Таким чином, методологічним принципом дослідження феномену знання стає вивід складного знання
- Київ+380960830922