Розділ 2.
РОЗРОБКА В.І.ВЕРНАДСЬКИМ ПИТАНЬ ЄДНОСТІ НАУКИ І ОСВІТИ
Початок ХХ століття, відзначав В. І. Вернадський у лютому 1917 р., характеризується дедалі могутнішим розвитком освіти, проникненням її всупереч усім перешкодам в широкі народні маси. "Одним із найзначніших завдань державної політики, - пише вчений, - вже давно, а в останнє десятиліття все сильніше і сильніше, є турбота про народну освіту в усіх її формах" [67, с. 147].
Однак народна освіта розвивається не тільки кількісно, але й якісно - характерним показником чого є глибоке проникнення в неї елементів наукової творчості. Дедалі всебічніше і глибше народна освіта використовує результати науки, починає будуватися на науковій основі, що стає типовим, особливо для вищої освіти. "Елементи наукової думки й прийоми наукової праці усе більше проникають в організацію народної освіти й панують у сучасній вищій школі" [там само, с. 142]. Як наслідок проблема взаємозв'язку науки й вищої освіти набуває більш актуального значення.
Проте народна освіта, вказує В. І. Вернадський, не може будуватися на даних однієї тільки науки. Наукова освіта - це тільки частина, важлива й по суті провідна, але тільки фрагмент освіти в цілому. Народна освіта повинна будуватися на базі засвоєння всіх духовних досягнень людства - літератури, мистецтва, філософії та ін., а не одних лише здобутків науки. "турбота про народну освіту, - пише вчений, - в жодному разі і далеко не співпадає з турботою про розвиток наукової творчості і державної організації наукової роботи... Очевидно, народна освіта ніколи не буде складатися тільки з одних даних науки, але має включати в себе утворення й усіх інших проявів духовного життя людства" [там само, с. 147].
2.1. Освіта і наукова творчість
Між науковою освітою як частиною народної освіти взагалі, з одного боку, і науковою творчістю (науковою працею), з іншого, існує, таким чином, тісний зв'язок. Але водночас вони різняться, бо не тотожні одне одному, відтак між ними не можна поставити повного знака рівності. Відношення між народною освітою і науковою творчістю, як показує історія науки, виявляються іноді досить суперечливими. Тому "в історії науки, - пише вчений, - ще більше, ніж в особистій історії окремої людини, потрібно відрізнити наукову працю і наукову творчість від наукової освіти. Необхідно відрізняти розповсюдження наукових знань у суспільстві від наукової роботи, що в ньому відбувається" [68, с. 48].
Безсумнівно, розвиток народної освіти, пробудження в широких масах суспільства діяльного інтересу до науки, поширення наукових знань на основі засвоєння досягнутих наукою результатів стимулює, як правило, ріст наукової думки, підготовлюючи ґрунт для розквіту в народі самостійної наукової творчості. "Розповсюдження наукової освіти в широких верствах суспільства, - зазначає мислитель, - є необхідною і дуже важливою умовою сталого і стрімкого зростання наукової творчості... Безперечно, наприклад, що той живий інтерес до природознавства, який знайшов вираз на початку 1860-х рр. у діяльності Писарєва чи входив у матеріалістичне світосприйняття нігілізму, відбився у науковій роботі російського суспільства, примусивши деяких талановитих людей познайомитися ближче з природознавством і увійти в наукову роботу на все подальше життя" [там само, с. 48, 49].
Однак необхідно мати на увазі, що стимулюючий вплив наукової освіти на розвиток наукової діяльності виявляється завжди в межах певних конкретно-історичних умов, а останні не завжди складаються сприятливо. Так, іноді поширення наукової освіти не відразу відбивається у зростанні наукової творчості, а лише через певний, іноді досить значний, термін часу. Разом із тим порівняно мало освічене в науковому відношенні суспільство може висунути зі свого середовища великих вчених ще до того, як у ньому почалося значне поширення наукової освіти. "Наукова робота, -підкреслює В.І. Вернадський, - може проявлятися на підготовленому грунті цілими десятиліттями після виявлення і розширення наукових інтересів. Цікавий приклад такого явища можна спостерігати в історії культурних товариств, що ввійшли в російський державний організм і мали пізніше помітний вплив на зростання природознавства в Росії. В культурному польському суспільстві інтерес до природознавства, значною мірою під впливом французьким, сильно відчувся вже в першій половині XVIII століття, проте наукової роботи того часу в польському суспільстві ще не було. Вона проявилася через десятки років, наприкінці XVIII ст. в іншій частині тодішньої Росії, в Остзейському краї, серед німецького суспільства, без сумніву, завжди були освічені люди, які стояли на рівні століття, проте і тут наукова робота в галузі природознавства почалася лише наприкінці XVIII століття. Менш освічене російське суспільство висунуло зі свого середовища наукових працівників в цих галузях знання на два-три покоління раніше, ніж польське та остзейське" [там само, с. 48-49].
Більше того, об'єктивно можуть утворюватися навіть і такі виняткові історичні умови, коли поширення наукової освіти не стимулює, а, навпаки, гальмує розвиток наукової творчості, послаблює наукову роботу в суспільстві. "Звучить парадоксально, - пише Вернадський, - однак це так: поширення наукового світогляду може іноді заважати науковій роботі і науковій творчості, оскільки неминуче закріплює наукові помилки даного часу, надає тимчасовим науковим твердженням більшу вірогідність, ніж вони мають насправді. Воно завжди проникнуте сторонніми для науки побудуваннями філософії, релігії, суспільного життя, художньої творчості. Таке поширення тимчасового - і частково помилкового - наукового світогляду було однією з причин місцевих або світових періодів занепаду, що неодноразово спостерігалося в історії науки... Так, наприклад, тепер з'ясовується цікава картина завмирання великих відкриттів і узагальнень учених Паризького університету XIII-XIV століть... Їх узагальнення, незрозумілі їх учням, поступово загубилися серед зовнішніх форм, які поясн
- Київ+380960830922