РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Концептуальні засади емпіричного вивчення особливостей “Я” у підлітків в
умовах соціальної депривації
Поліваріативність підходів до вивчення категорії “Я”, як показано в огляді,
призводить до неузгодженості в методологічних принципах її дослідження.
Відсутність чіткої, несуперечливої методологічної бази спричиняє концептуальну
неузгодженість результатів і висновків, що веде до знецінення емпіричних
досліджень й актуалізує необхідність розробки несуперечливої теоретичної бази
власного емпіричного дослідження.
Для організації дослідження ми виходили з того, що первісні уявлення про свою
належність до тієї чи іншої групи формуються з дитинства. Діти, сприймаючи світ
очима дорослих, що їх оточують, починають розуміти, до якої групи вони
належать, і здобувають запропонований суспільством статус. Початок досліджень
даної проблематики було покладено Е.Еріксоном, який розглядав становлення “Я” в
соціокультурному контексті [179; 180].
На основі епігенетичного принципу Е.Еріксон описує вісім стадій розвитку і
відповідно життєвих психологічних криз, які проходить людина у своєму розвитку
[109]. На кожній стадії на рівні індивідуального досвіду в процесі розвитку в
людини з'являється почуття ідентичності (почуття особистісної тотожності й
історичної безперервності особистості).
Ускладнення критеріїв соціальної ідентифікації й розширення області їх
застосування добре просліджуються й у роботах відомого дослідника “Я”-концепції
підлітка Г.Родригеса-Томе, виконаних у руслі інтеракціоністського напрямку
[193]. Його точка зору заснована на розумінні “Я” як результату прийняття
відображених оцінок інших — передусім батьків і референтних груп однолітків.
Основна гіпотеза автора полягає в тому, що присутність іншого включається в
усвідомлення себе, яка ніколи не відділена від усвідомлення іншого як партнера
у взаємодії.
Г.Родригес-Томе вивчав ідентичність підлітка з погляду референтних джерел її
побудови. Головною методикою дослідження був тест “Двадцять тверджень”, що
дозволяв виявити тематичний зміст самоописів, форми самопрезентацій і формальні
характеристики висловлень [18; 193].
У більшості робіт вікові закономірності формування і розвитку соціальної
ідентичності вивчалися в основному в рамках періоду отроцтва (підліткового чи
ранньої юності). Прикладом структурного аналізу ідентичності в підлітковому
віці є концепція Дж.Марсіа, що розглядає ідентичність як визначену структуру,
що функціонує в контексті рішення проблем [191]. Услід за Е.Еріксоном Дж.Марсіа
визначає статуси ідентичності, більш-менш сприятливі для психічного стану і
загального тла життя людини. На основі двох пересічних осей координат -
наявності або відсутності кризи ідентичності - він виділяє чотири статуси
ідентичності: досягнута, мораторій, передчасна (вирішена) ідентичність, дифузна
ідентичність.
Ідеї символічного інтеракціонізму знайшли своє втілення в роботах І.Гоффмана і
Р.Фогельсона. І.Гоффман виділяє три види ідентичності: соціальну, особисту і
“Я”- ідентичність [172, 176]. Усі види ідентичності мають соціальну природу. В
ході взаємодії присутні всі три види ідентичності, але за різним ступенем.
Р.Фогельсон виділяє чотири види ідентичності: реальна, ідеальна, негативна,
трансльована [188]. Між цими видами ідентичності можливі ситуації протидії,
боротьби, оскільки людина прагне в реальності бути кращою, ніж вона є
насправді, якось сховати негативну ідентичність чи відійти від неї та підсилити
пропоновану ідентичність.
М.Ярумович вивчає процес категоризації і формування у свідомості структур “Я –
ми – вони”: соціальні ідентифікації, які виражаються в настроюванні на інших і
просоціальній залученості, розглядаються як характеристики соціального “Я”
[190]. Дослідниця виявила різні форми соціальних ідентифікацій, що базуються на
різних соціальних структурах:
1. Експериментальне соціальне “Я”. Афективні й мотиваційні механізми, такі, як
емоційна емпатія, безпека, приєднання й інші гедоністичні мотиви. Наприклад, “я
маю досвід викладання”, “я відчуваю, що розумію дітей” і т.д. Супроводжується
настроюванням почуттів, пошуком контактів, бажанням включитися в якусь групу,
комфортними почуттями.
2. Публічне “Я”. Залежність від групового підкріплення, концепція “ми як
група”, наприклад, “ми родина”. Супроводжується погодженістю, повагою до
окремих внутрішньогрупових норм і цілей.
3. Колективне “Я”. Когнітивні уявлення в реальному соціальному поділі і
груповому членстві, категорія “ми як категоріальна концепція”, наприклад, “ми
психологи”. Супроводжується почуттям внутрішньогрупової (категоріальної)
однорідності, засвоєнням соціальних норм, внутрішньогруповим фаворитизмом.
4. Концептуальне соціальне “Я”. Когнітивна категоризація, заснована на
абстрактних критеріях, атрибутивна концепція “ми”, наприклад, “ми чесні,
стійкі”. Супроводжується почуттям “ми”, що проходить через усі соціальні групи
і категорії.
5. Самостійне соціальне “Я”. Розходження двох підсистем “Я”: індивідуальної та
групової. Супроводжується розпізнаванням індивідуальних і загальних цінностей,
цілей, прийняттям автономності інших, груп і категорій.
Іншу точку зору розвиває Ю.Л.Качанов, відповідно до якої, соціальна
ідентичність утворюється як наслідок двох процесів: об’єднання і розрізнення.
Розташувати індивіда у соціальному просторі — це значить визначити групу людей,
які займають подібні позиції в соціальному просторі, і одночасно - відокремити
їх від інших. Тому справжній зміст соціальної ідентичності пов’язаний із усіма
подібностями і протиставленнями громадського життя. Соціальна ідентичність - це
символічний засіб об’єдн
- Київ+380960830922